Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

знадобиться термінал із радіозв’язком, щоб під’єднатися до

будь-якої мережі, котру ми знайдемо по той бік, і дати тобі вхід.

— Ага, — сказала Наомі, відразу встаючи з-за столу і йдучи до

трапа вздовж кіля.

— Праксе, вам треба придумати, як Мей зможе нам довіряти, якщо ми знайдемо її, і докладно розповісти про будь-які

ускладнення, котрі може спричинити її хвороба під час

порятунку. Як швидко нам треба привести її сюди, щоби дати

ліки? І подібне.

— Добре, — відповів Пракс, витягаючи свій планшет, щоб

скласти список.

— Еймосе?

— Що, кеп?

— А нам залишається насилля. Ходімо по зброю.

Усмішка простягнулася від кута одного ока Еймоса до кута

іншого.

— Ну й кльово.

Розділ чотирнадцятий. Пракс

Пракс усвідомив, наскільки близьким він був до знесилення, тільки після того, як поїв. Консервована курка, приправлена

якимось гострим чатні, м’які, не крихкі крекери, котрі зазвичай

беруть у невагомість, велика склянка пива. Він жадібно

проковтнув усе це — його тіло виявилося ненаситним

і невпинним.

Після того, як він закінчив блювати, жінка, яка наче займалася

практичними дрібничками на кораблі, — він знав, що її звати

Наомі, але йому все кортіло назвати її Кассандрою, бо вона йому

нагадувала студентку з таким іменем, із якою він працював три

роки тому — перевела його на рідкий протеїновий суп, з яким

міг впоратися його атрофований шлунок. За лічені години

в думках почало яснішати. Праксові здавалося, ніби він

прокидається знову й знову, і разом з тим не засинає. Сидячи

у трюмі Голденового корабля, стежив, як змінюється його

здатність до мислення, наскільки чіткіше він може думати і як

добре повертатися до своїх чуттів. А вже через кілька хвилин

якийсь пучок зголоднілих за цукром нервових вузлів спробує

знову запрацювати і все почнеться спочатку.

І з кожним кроком, який повертав до справжньої свідомості, він відчував, як бажання діяти зростає та штовхає його до

дверей, у які увійшли Стрікленд і Мей.

— Доктор, ге? — сказав здоровань, тобто Еймос.

— Я отримав свій ступінь тут. Університет справді чудовий.

Багато ґрантових коштів. Чи... тепер, гадаю, було багато.

— Я сам ніколи особливо не був за формальну освіту.

Їдальня гуманітарного корабля була тісною і пошарпаною від

чималого віку. Емаль на стінах із переплетених карбонових

волокон потріскалася, а стільниця була протерта від років чи

навіть десятиліть використання. Вузький діапазон світла

наближався до рожевого, який убив би будь-яку рослину

в приміщенні днів за три. Еймос мав мішок формованих

пластикових футлярів різного розміру, всередині яких, схоже, була та чи інша вогнепальна зброя. Він розгорнув клаптик

червоного фетру і розібрав на ньому велетенський матово-чорний пістолет. Витончені металеві деталі нагадували роботу

скульптора. Еймос умочив бавовняний йоржик у блакитний

очисний розчин і ніжно потер ним срібний механізм, прикріплений до чорної металевої трубки, поліруючи металеві

пластинки, й без того чисті, як дзеркало.

Пракс відчув, як його руки тягнуться до розібраних деталей

у бажанні зібрати їх. Закінчити чистку, полірування

й оновлення. Еймос удав, ніби не помічає цього, що лише

означало: він точно помітив.

— Не розумію, нащо їм було забирати її, — сказав Пракс. —

Доктор Стрікленд завжди був до неї добрий. Він ніколи не...

тобто він ніколи б не зашкодив їй. Так, гадаю, він не зашкодив

би їй.

— Авжеж, мабуть, ні, — погодився Еймос.

Він знову вмочив йоржик в очисний розчин і взявся за

металевий прут, обкручений пружиною.

— Мені дуже треба туди, — сказав Пракс.

Він не сказав : «Кожна хвилина тут — це ще одна хвилина, коли вони можуть кривдити Мей. Коли вона може помирати

або летіти звідси». Він спробував сказати це так, щоб