Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

— Чому ви вирішили свідчити саме зараз? - запитала я, коли настала моя черга.

— Тому що настав час правди... - пробурмотів він, уникаючи мого погляду.

— Ви коли-небудь особисто бачили, щоб мій клієнт віддавав накази чи керував злочинною діяльністю? - я схрестила руки, не даючи йому простору для маневру.

— Ну, ні... Але всі знали, що це він!

Я повернулася до судді:

— Ваша честь, це припущення, а не факт. Свідок не має жодного реального доказу, а лише "чутки" та "загальні відомості".

Прокурор спробував подати додаткові докази — банківські перекази, які нібито підтверджували незаконну діяльність. Я глибоко вдихнула і посміхнулася:

— Ваша честь, дозвольте надати матеріали незалежної фінансової експертизи. Згідно з ними, рахунки, які тут намагаються прив’язати до мого клієнта, належать зовсім іншим особам. Крім того, ці транзакції були ініційовані через підставні компанії, і, як показує аналіз, підписи підроблені.

Прокурор помітно напружився. Суддя переглянув документи, після чого кивнув:

— Приймається як доказ. Прокуроре, у вас є контраргументи?

Тиша. Я знала, що ні.

Наступні дві години ми розбивали всі звинувачення, одне за одним. Предоставляли документи про ДНК; розбирали справу близнюків. Використання підроблених доказів, свідчення людей, які навіть не могли впевнено сказати, що бачили мого батька в злочинній діяльності... Я бачила, як прокурор втрачав упевненість.

Коли настала заключна промова, я подивилася на суддю:

— Ваша честь, правда завжди сильніша за вигадки. Усі представлені звинувачення базуються на припущеннях та фальшивих доказах. Не можна засудити людину лише через те, що її ім’я згадують у плітках. Сьогодні тут не тільки йде боротьба за свободу мого клієнта, але й за справедливість, яка не може будуватися на брехні.

Я повернулася до прокурора:

— Якщо у вас немає реальних доказів, то не варто витрачати час суду.

Суддя довго дивився на мене, потім на прокурора, а потім промовив:

— Суд виносить рішення... Підсудний виправданий.

Я видихнула. Зал вибухнув вигуками, хтось почав аплодувати. Батько стиснув мою руку, і я зрозуміла, що все не дарма.

Але вже через кілька хвилин, коли всі святкували, я зробила крок назад і непомітно залишила будівлю суду. У мене був план.

Помста Луці.

І цього разу я не зупинюся.