Читати книгу - "Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін"

Столкінбаад на Нолі, 395 рік ЕВ.

Майстер Тейсан мав смак на добрий алкоголь. Незважаючи на поважний вік, він надавав перевагу полиновому перно та міцним настоянкам, і перепити його було важко. Полковник й не намагався. Він лише слідкував, щоби знаменитий клонороб не забував закусувати, підсовуючи йому найапетитніші шматки шашлику, лаваш та соуси. Тут, у «Дельті», всі страви були натуральними і дуже смачними, як і личить елітному клубові, що претендує на увагу найбагатших клієнтів.

Майстер спорожнив черговий келих, відкинувся на гідроподушки, примружився на полковника:

— Послухайте, Сен-Алене, я не перестаю вам дивуватись. Ви чудово знаєтесь на давніх релігіях, дружите з делла Вардами і Корвін-Клартами, оперуєте альковними секретами імператора, прокручуєте мільярдні оборудки та ще й забезпечуєте мене унікальним генетичним матеріалом. Абсолютно унікальним, ні з чим подібним ніхто з нас не стикався. Так хто ви?

— Звичайний полковник у відставці. Простий, як статут караульно-постової служби.

— Так-так, простий і звичайний. Я вам повірив.

— Ви ж також не зачуханий генетик з шахтарської клоноробні. Між іншим, ніхто не заважає вам перевірити мене через свої канали. Я лише можу здогадуватись про оперативно-розшукові можливості лідера клану, що виготовляє живі іграшки для самого Охоронця прав і свобод світів.

— Можливості лідера мафії, хотіли ви сказати.

— Але ж не сказав.

— Я дійсно зібрав на вас досьє, Сен-Ален. Але не знайшов у ньому чітких відповідей на головне питання.

— …?

— На питання, ким ви є насправді.

— Ви, напевне, витратили на збір інформації купу грошей. Співчуваю.

— Почекайте співчувати, — Тейсан розлив по келихам настоянку зі свіжої пляшки. — Дещо все ж таки мої цурукани накопали.

— Цікаво.

— Мені також, — клонороб відпив, умочив лаваш до соусу, але не став їсти.

— Шістнадцять років тому, — почав він, не відриваючи погляду від обличчя полковника, — молодого офіцера Джи Тау, у якого не було нічого, окрім аристократичного походження, призначили до екіпажу науково-дослідницького рейдеру «Ляньхе». Я не помилився?

— Так, R67 «Ляньхе» третьої окремої ескадри. У вас чудова пам’ять.

— Молодого офіцера призначили за великою протекцією, тому що він фактично провалив випускні іспити в академії, не проявляв ініціативи, мало цікавився життям флотської корпорації та вважався кар’єрно неперспективним. Уявляєте, Сен-Алене, шістнадцять років тому вас вважали неперспективним.

— Системі властиво помилятися.

— Але вже через два роки у вашій особовій справі з’являється позначка про високі інтелектуальні показники. Вся ваша подальша кар’єра надалі була пов’язана з безпекою інформаційних систем, ви навіть написали наукову працю з питань інфраквантового кодування.

— Й що з того?

— А з того випливає, що ви якось підозріло змінилися під час експедиції на «Ляньхе». Вас наче підмініли. А тепер наступне запитання: куди літав ваш дослідницький рейдер?

— Правильно казати: куди рейдер ходив.

— Не важливо, — похитав головою Тейсан. — Літав, ходив, бігав… Не має значення. Ваша експедиція вела дослідження на планетах віддаленої системи Келон-ІІІ. Я читав витяги з бортових журналів та звітів керівників експедиції. Під час обльоту планети Арвазі зазнав катастрофи пілотований дослідницький модуль з шістьма астронавтами. Пошуки тривали більше стандартної доби. Модуль знайшли на дні якоїсь солоної водойми. На борту було п’ять мертвих тіл. А ще через три доби знайшовся й шостий, але не мертвий і за триста з чимось там кілометрів від водойми. Шостий був у комі. Цим шостим були ви, Сен-Алене. Вірніше, це було тіло неперспективного та безініціативного флайт-лейтенанта Сен-Алена. А хто саме замешкав у тому тілі, це ще питання.

— Багатозначне припущення, майстре. Але мені подобається. Відчувається ваша творча натура. Хоча в лордів Адміралтейства набагато менше фантазії, вони також поставили під сумнів тотожність моєї особистості. Сім місяців Джи Тау проводили ретельні перевірки на предмет можливого «проникнення». Тестували, зондували, перезондовували і нічого не знайшли. Жодної підміни.

— Не знайшли, так, — кивнув старий клонороб. — Але ж ми з вами не на публіці. Ми ж дещо знаємо, правда?