Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Глава 26

Сал

Це просто якась маячня! Ні, я знав, що з цією панночкою буде весело, але не уявляв, НАСКІЛЬКИ. Давно я так не розважався.

Перевертень… Цікаво, цікаво. Щоправда, коли вона не впізнала у вовкові свою пару, я трохи занервував. Схоже, вовк захотів залишитись інкогніто, що ж, я не маю права його засуджувати. Хоча, здається, Лія – не з тих дам, які з вереском тікають від перевертня.

Коли я вказав, що нитка веде за вовком, Лія й бровою не повела. Механічно ляснув себе по чолі – думав, хоч це змусить її замислитися. Та де там! Вона навіть не намагалась увімкнути мізки. Ох і непроста вона… Не знаю, Ярику співчувати чи заздрити.

Мої помічники зайняли позиції надзвичайно швидко й розправилися з вартовими – й не лише з ними. Тож за короткий час людей у чорному стало значно менше.

Колізей, мій милий, древній друже. Давно ми з тобою не бачились – відтоді, як я перестав бути гладіатором.

Ярик

Якого дідька Лія тут?! Коли я побачив її на другому поверсі, подумав, що з’їду з глузду. Я ж казав залишитись у готелі! Так ні! Ще тільки цього не вистачало – щоб вона потрапила до рук цього маніяка. І що це за хлопець поруч із нею? Коли вона встигла з кимось познайомитись? Ще й привела його сюди. Вночі! Так, забагато запитань.

А в нас із Тео часу обмаль. Ми носилися, трощачи все навколо, вже досить довго. Зрідка поглядаючи на арену, я помітив, з яким захватом Гай спостерігає за битвою. Чортів збоченець! У пеклі має бути окремий котел для таких, як він. Гай от-от з’явиться, щоб оцінити наші старання – і тут же побачить її. Аааааа! Трясця!

– Ну що, ти готовий? – Тео зупинився за колоною.

Як до такого підготуватися? Мене ще ніколи не ранили з мого дозволу. Я голосно видихнув і кивнув.
— Ні-і!- Лія мчала до нас щодуху.

Вираз здивування на морді Тео варто показувати в театрі: мило й водночас сумно. Він завмер з піднятою лапою.
— Це що таке? — Тео був шоці.

Занадто голосно. Я глянув на арену — там уже нікого не було. Ще трохи — і вся мініармія Гая буде тут.

Лія пронеслась повз шокованого ведмедя і обняла мене за шию.
— Блек, милий! Як ти тут опинився?

Вона щось без угаву говорила, а я гарячково шукав вихід із безвихідної ситуації. На сходах почулися кроки. "Нам не вибратися живими", — жахлива думка. Зараз нас схоплять, а що зроблять із Лією — страшно навіть уявити. У порівнянні з невільничим ринком Жанни, Гай — це страшніше.

— Я так розумію, плани змінюються?
— Ага, — хлопець з вогняно-рудим волоссям сміливо став перед ведмедем і посміхнувся.

Тео став на чотири лапи, а потім сів.
— Ти мене розумієш? — розгубився він.
— А що тут такого? Сал, дуже приємно познайомитися.
— Тео.

Я спостерігав збоку, і якби не чув їхню розмову, картина мене б вразила: сидить величезний ведмідь, а поруч — парубок з усмішкою на обличчі. Дико для дикої природи, але не для нас.

Тим часом Лія відпустила мене, поклала руку на плече хлопцеві й щось прошепотіла йому на вухо.
"Ррр", — проричав мій вовк. — "Що вона собі дозволяє? Вона моя, і нічого чіпати іншого!"
Ох уже це підсвідоме… Звичайно, саме час сцену ревнощів влаштовувати.

Рудий став так, щоб усіх нас було видно, і швидко заговорив:
— План такий: зараз обертаєтесь назад. Мої люди усунули майже всіх “чорних”, залишилася лише групка з тим чудиком, — він показав пальцем за мою спину.

Гай ішов коридором, активно жестикулюючи й викрикуючи.
— Я щось не зрозумів?! — його голос тремтів, він шалено лютував. — Хлопчики, чому зупинились?... Це ще що?!

Гай втупився в Лію та Сала. Його спочатку розгніваний погляд змінився на здивування й зацікавлення. Він розглядав Лію так, наче роздягав її очима. Ну от... Я не витримав і загарчав. Чорт!

— Що я чую? — прошипів мерзотник. — Це не до тебе, бува, примчалось оте чудо?

Я перевів погляд назад: троє все ще тримали Марка, але зброї видно не було. Під пильним поглядом Гая Лія знітилась і сховалась за спиною Сала. Парубок і далі безтурботно всміхався.
— Чого це ти посміхаєшся, пика? — роздратовано кинув Гай.
— А що мені, плакати?

Стійте-но. Він сказав, що перебили всіх. Отже, підкріплення Гаю не чекати. Але він про це не знає й почувається в безпеці. Тоді… Я глянув на Марка — він був напоготові. Я схопив одного охоронця за ногу, Марк збив другого. Третій навів на нас пістолет. Ми застигли, але тут сталося щось дивне: боєць просто осів на підлогу, безвільно схилив голову і розкинув руки на колінах.

— Що?! — заверещав Гай, але довго кричати він не встиг.

У стрибку я притис його до землі й дихав йому прямо в обличчя. З пащі капала слина. Ви не уявляєте, як мені хотілося позбавити світ цієї гниди, раз і назавжди. Усього один укус, один "клац" — і ніхто б за ним не плакав.

Настала тиша. Я важко дихав, лапи притискали його до землі. В його очах не було ані краплі каяття чи жалю. І я зрозумів — смерть для нього буде подарунком. На спину м’яко лягла рука Лії.

— Тихо, тихо, мій хороший. Не роби того, про що потім пошкодуєш.

Шкодувати я не буду. Але дарувати йому таку легку розплату — не збираюся. Хай гниє в темниці, створеній для таких, як він.

Гай здивовано втупився в мене, коли я його відпустив. Марк підняв його з землі й надів кайданки.
— Дарма ти мене не вбив. Тепер ходи й постійно озирайся, альфа! — кричав він, поки Марк вів його по коридору до сходів. — Він отримає серце, і світ буд перед ним навколішках! — він реготав, мов навіжений.

Бах! Марк гарненько врізав йому по фізіономії.
— Ей!
— Як же я давно про це мріяв, — брат смикнув його до сходів, і вони зникли з очей.

Я залишився з Лією наодинці. Серце скажено калатало. Я боявся так, як не боявся зустрічі з берсерком. Хлопці, зрозуміло глянувши на мене, відійшли по своїм справам.

Як же важко. З одного боку, вона такого надивилася, що моя трансформація — дрібниця. З іншого — ніколи не вгадаєш, як людина відреагує на таку, м’яко кажучи, неестетичну картину. Людина. Жінка кохана, рідна. Серце зрадливо стиснулося від думки, що можу її втратити. Але краще вже зараз — досить відтягувати.