Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Минуло стільки років, а я й досі пам’ятаю кожне слово тієї розмови. Ми влаштувались на березі озера, де нам ніхто не міг завадити, і розповіли одне одному все, що накопичилося за роки нашої розлуки: – Моє істинне життя почалося з тебе. Ти став причиною та наслідком усього, що відбувалося за останні п’ять років. Але я ні в чому тебе не звинувачую. Насправді я вдячна тобі за все погане й хороше, що ти зробив. Я багато чому навчилася, і мені немає про що шкодувати, – такими словами Марина почала нашу розмову, на яку я чекав і, якої боявся. Настав час remplir les lacunes (фр. заповнити пробіли). 

– Тієї ночі померла та наївна Марина, котру ти знав, і народилася нова: рішуча, смілива, в мозку якої більше не було місця ілюзіям. Перші місяці мене спопеляли одночасно гнів і любов до тебе – не знаю, чого було більше. Але любов перемогла. Ні, я не виправдовувала тебе, а лише хотіла зрозуміти, чому це сталося зі мною і в чому причина твоїх вчинків? Коли є розуміння – ненависть неможлива! Мені потрібне було пояснення, а не сліпа віра чи безпідставне звинувачення. 

 – Виявилось, що я був абсолютно не компетентний у життєвих кризах, і твоє зникнення стало знаком, що настав час навчитися долати їх. Але річ у тім, що я був занадто самовпевненим і вважав свої погляди мало не скрижалями завіту. Лише опинившись на самісінькому дні, усвідомив, що на яку б висоту не злетіла людина – з будь-якої можна впасти. І чим вище злет, тим глибше падіння. Висота – лише визначає глибину прірви. І я упав – падав дуже болюче й дуже довго, я був упевнений, що мені ні за що не вибратися… Я шукав тебе тоді, але не знайшов... 

– Знаю – саме цього я і боялась. Я понад усе на світі не хотіла зіштовхнутися з тобою. Тому зі своїм керівництвом про все домовилася телефоном. Спочатку взяла лікарняний, потім – відпустку для написання дисертації, а потім – пішла в декрет. Я поїхала до своєї сестри в Чернігів – вона була єдиною людиною, котра могла мені допомогти, за що я їй буду вічно вдячна. Через нервове напруження вагітність протікала дуже тяжко – кожен день починався з поганого самопочуття. Практично весь час я провела в лікарні, дисертація пилилася на столі, до неї час так і не дійшов. Потім народилася Софійка – справжня красуня, дуже схожа на тебе, і це зробило мене щасливою матір’ю, але лише на деякий час. Потім зникло молоко і я більше не змогла годувати грудьми. 

Коли збиралася зареєструвати доньку, мені зателефонували з роботи й запропонували дещо, від чого я не могла відмовитися! Це був шанс, якого я чекала! Я не могла погодитися, але й відмовитися теж не могла! Від неможливості розв’язати складне питання я втратила спокій і сон. Мені запропонували поїхати до США, щоб вивчити досвід провідних ботанічних садів. Можна було б відмовитися – полетів би хтось інший. Але мрія вабила мене! Зрозумій, це рішення далося дуже нелегко! Моє серце розривалося між обов’язком і бажанням. Саме тоді, на межі нервового напруження, я згадала про тебе. Це було рішення! 

У мене залишилося всього кілька днів, щоб дати відповідь. Сестра відмовляла мене від мого божевільного задуму й умовляла залишити доньку їй, але я була мов одержима. Проблему хотіла вирішити одним-єдиним шляхом – інших способів не бачила й не хотіла бачити. Я не думала про те, як ти відреагуєш, що робитимеш і чи впораєшся з вихованням дитини. Звісно, якби про все це думала, то навряд чи й наважилася б на такий рішучий крок. Мрія і бажання помсти затьмарювала собою все. Я для себе вирішила: якщо ти вийдеш і забереш дитину – добре, якщо ні – значить, я нікуди не їду. 

– Страшно подумати, що могло б статися, якби ти взагалі не пришла! – я в пориві вдячності палко поцілував руки Марини. – Тобі немає в чому собі докоряти. Ти все зробила правильно!  

– Дуже рада, що все саме так, але тоді я була немов у вогні. То хапалася за телефон, щоб негайно повідомити про згоду, то зупинялася від думки, що нічого не вийде. Й досі не розумію, чому я не могла поїхати й залишити дитину сестрі, а вирішила, що поїду лише в одному випадку! Коли сумніви остаточно завели мене в глухий кут, я зібрала дитячі речі й вийшла з дому. Ніколи не забуду той вечір, коли я прийшла до твого будинку немов крадійка. Але, судячи з того, як легко мені все вдалося, розумію, що так і мало відбутися. Це доля рухала мною та штовхала вперед. 

Я слухав розповідь Марини й не вірив, що вона могла бути такою рішучою та безстрашною. Я не збирався її засуджувати, бо знав, що таке одержимість і як вона може врятувати і зруйнувати життя. Кохана зупинила мене в ту мить, коли я стояв на краю прірви, і розвернула моє життя на 360 градусів. Хіба цього мало, щоб не звертати увагу на мотиви, якими вона керувалася?! 

– Я ніколи не звинувачував тебе й зараз не збираюся цього робити. Навпаки, у захваті від тебе, твоєї рішучості й хоробрості, які ти проявила в той момент, – озвучив я свої думки Марині. – Якби не дитина, яку я знайшов під дверима, не знаю, чи говорили б ми з тобою зараз. Ти не лише здійснила свою мрію, «помстилася», але й урятувала мене в прямому сенсі цього слова, – я не знав, як висловити свою любов і відданість. 

Марина подивилася на мене вологими очима й сказала: 

– Сама не знаю, звідки взялася хоробрість і рішучість стояти на своєму до кінця. Я розуміла всю важливість прийнятого рішення й вірила, що ти не залишиш дитину в біді, до того ж власну! Коли я підійшла до помешкання, в твоїх вікнах горіло світло, це надало мені сил і подарувало надію, що все вдасться. Я непомітно ввійшла в будинок, підійшла до твоїх дверей, подзвонила й, залишивши дитину, заховалася під сходами, де панувала цілковита темрява. Коли ти вийшов, моє серце шалено закалатало – мені хотілося вибігти зі свого укриття, кинутися тобі на шию та про все розповісти. Але я стримала себе... 

– І правильно зробила. Тому що я навряд чи тебе відпустив би, щоб ще раз не втратити. Коли пролунав дзвінок, я саме намагався покінчити з життям, бо не знав, що робити в ньому без тебе. Якби ти прийшла на секунду пізніше, уже було б запізно.