Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"

— Ти завжди будеш ласкавіша до чоловіків, ніж до жінок, — відповіла Леонсія, і її слова, загадкові для трьох чоловіків, зрозуміла тільки Цариця. — Як на жінку, ти надзвичайно вродлива й приваблива. І знайдеться багато чоловіків, що будуть раді обняти тебе. Але я мушу застерегти тебе, що на світі є різні чоловіки.

Вислухавши Леонсію та обміркувавши її слова, Цариця зненацька звернулася до жерця:

— Ти все чув? Сьогодні один із них мусить повінчатися зі мною. Інакше ти принесеш у жертву Сонцю всіх трьох і жінку, що, здається, вважає себе за вищу від мене. Одному з цих чоловіків, — повела вона далі, звертаючись ніби до жерця, а насправді до бранців, — ще до народження призначено одружитися зі мною. Отже, жрече, одведи полонених у якесь приміщення, й нехай вони самі вирішать, хто з них стане мені за чоловіка.

— Якщо це ще хтозна-коли вирішено, — спалахнула Леонсія, — то навіщо вирішувати їм самим? Навіщо ризикувати? Ти знаєш свого судженого. Скажи його ім'я, Царице, скажи відразу ж!

— Я вже сказала, як його вибиратимуть, — відповіла Цариця, кинула в чашу порошку й мигцем глянула в неї. — А тепер ідіть, і нехай станеться неминуче.

Бранці лагодились уже виходити з кімнати, коли Цариця знову озвалася до них:

— Стривайте! Ходи сюди, Френку! Я побачила те, що стосується тебе. Подивись-но у Свічадо Світу разом зі мною!

Френк вернувся й глянув у незвичайну металеву рідину. Він побачив себе в бібліотеці свого нью-йоркського дому поруч із Царицею Мрій, і він обіймав її за стан. Далі віп уздрів, що Царицю зацікавив телеграфний апарат, а бажаючи пояснити їй будову апарата, він глянув на телеграфну стрічку й прочитав таке, що примусило його зараз же підскочити до телефону. Саме тоді, як він викликав маклера, картина затьмарилась і щезла.

— Що таке ви там бачили? — спитала Леонсія, коли вони вже вийшли з кімнати.

І Френк збрехав. Він не сказав, що бачив Царицю Мрій у своїй нью-йоркській бібліотеці. Натомість він відповів:

— То була телеграфна стрічка, де повідомлялось про паніку на біржі Уолл-стріту. — «Але як вона може знати, що в мене є справи на Уолл-стріті й що мене цікавить біржа?»

РОЗДІЛ XIX

— Котромусь усе-таки доведеться одружитися з цією навіженою, — сказала Леонсія, тільки-но всі посідали на матах у кімнаті, куди їх відвели з наказу жерця. — І цим героїчним вчинком врятувати нас і себе від смерті. Ось коли, сеньйоре Торесе, вам випадав добра нагода й самому визволитись, і нам допомогти.

— Бр-р… — здригнувся Торес. — Не взяв би я шлюбу з нею й за мільйон доларів. Занадто вона розумна. Я не боягуз, але перед нею і я торопію й увесь обливаюся потом з ляку. Хіба що мільйонів за десять міг би я подолати свій страх. Генрі й Френк сміливіші від мене. Нехай один з них і побереться з нею.

— Та я ж заручений з Леонсією, — поспішив зауважити Генрі. — Як же я можу одружитися з царицею?

Усі позирнули на Френка, та Леонсія поспішила озватися перша:

— Це несправедливо. Оскільки ніхто з вас не хоче з нею одружуватись, лишається розв'язати питання жеребком. — Кажучи так, вона витягла з мати під собою три соломинки й розломила одну з них. — Кому припаде коротша, той мусить віддати себе в жертву. Тягніть перший, сеньйоре Торесе!

— І перший, хто витягне коротку, піде до вінця, — засміявся Генрі.

Торес перехрестився й, тремтячи всім тілом, потягнув. Соломинка виразно була довга, і він з радощів аж затанцював, приспівуючи:

Отепер я не боюсь,

З нею я не поберусь.

Далі потягнув Френк, і теж витяг довгу соломинку. Отже, Генрі не мав ніякого вибору. В Леонсії лишалася злощасна соломинка. Він глянув на дівчину, і на його обличчі відбилася страшна трагедія. Дівчину від того пройняв жаль, і Френк, зрозумівши її почування, раптом наважився. То була єдина рада. Всі непорозуміння швидко й легко розв'язувалися. Він дуже кохав Леонсію, але нізащо не хотів зрадити Генрі. Френк не вагався. Він весело поплескав Генрі по плечі і сказав:

— Ось перед вами стоїть вільний парубок, що не лякається шлюбу. Я одружуся з нею.

Генрі зітхнув так, наче врятувався від неминучої смерті. Він кинувся до Френка, і вони стисли один одному руки і глянули один одному в очі так, як можуть дивитися тільки чесні, порядні чоловіки. Ніхто з них не помітив розпачу, що проступив на Леонсіїному обличчі від такого несподіваного кінця. Цариця Мрій мала рацію. Леонсія, як жінка, робила не по правді, кохаючи водночас двох юнаків і віднімаючи від Цариці її частку щастя.

Дівчинка з Великого Дому, що разом зі служницями принесла бранцям сніданок, поклала край дальшим суперечкам, які могли ще постати. Торесове око відразу помітило разок самоцвітів на шиї в дівчинки. То були рубіни, до того ж незвичайно гарні.

— Мені подарувала їх Цариця Мрій, — сказало дівча, раде, що чужинцям сподобалась її нова цяцька.

— А в неї ще є такі камінці? — спитав Торес.

— Авжеж, — була відповідь, — вона тільки-но показувала мені повну скриню самоцвітів. Там їх багато, різних і куди більших. Тільки вони не в разках, а лежать натрусом, наче зерно.

Поки інші їли та розмовляли, Торес нервово палив цигарку. Потім він устав і заявив, що не хоче їсти і що йому нездужається.

— Ось що, — сказав він далі, — я знаю іспанську мову краще, ніж обидва Моргани. До того ж я певний, що краще знаю вдачу іспанських жінок. Отож аби довести своє прихильне ставлення до вас, я зараз же піду до Цариці й спробую переконати її відмовитись від заміжжя.

Юнак із списом заступив дорогу Торесові й пішов доповісти Цариці, а повернувшись, запросив його в кімнату. Цариця сиділа, спершись на подушки, і приязно кивнула Торесові, щоб він підійшов ближче.

— Ти нічого не їв? — співчутливо спитала вона і, довідавшись, що в нього немає апетиту, додала: — Тоді ти, може, хочеш пити?

Очі Торесові блиснули. Після тривог останніх днів і перед новою авантюрою, в якій він будь-що прагнув успіху, йому страшенно захотілось випити.