Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Арт3міда: Я так само.

Парзіваль: Справді? Тоді слідкуватиму за Табло. Про всяк випадок.

Арт3міда: Тобі варто.

Парзіваль: Що ти вивчаєш? У коледжі.

Арт3міда: Поезію та літературну майстерність.

Парзіваль: Тоді все зрозуміло. Ти прекрасно пишеш.

Арт3міда: Дякую за комплімент. Скільки тобі років?

Парзіваль: Минулого місяця виповнилось 18. Тобі?

Арт3міда: Тобі не здається, що це вже занадто особисте?

Парзіваль: Навіть не близько.

Арт3міда: 19.

Парзіваль: А. Старша жінка. Сексуально.

Арт3міда: Це якщо я жінка…

Парзіваль: Ти жінка?

Арт3міда: Не твоя черга.

Парзіваль: Добре.

Арт3міда: Як добре ти знаєш Ейча?

Парзіваль: Він мій найкращий друг вже п’ять років. Тепер кажи. Ти жінка? І я маю на увазі жіночу особину, яка ніколи не робила операцій зі зміни статі?

Арт3міда: Доволі точне формулювання.

Парзіваль: Відповідай, Клер.

Арт3міда: Я є і завжди була жіночої статі. Ти коли-небудь зустрічав Ейча в реальному житті?

Парзіваль: Ні. У тебе є брат чи сестра?

Арт3міда: Ні. А в тебе?

Парзіваль: Ні. Батьки?

Арт3міда: Вони померли. Грип. Мене виростили бабуся і дідусь. А в тебе?

Парзіваль: Ні. Мої теж померли.

Арт3міда: Це жахливо, правда? Не мати батьків поруч.

Парзіваль: Так. Але багатьом людям гірше, ніж мені.

Арт3міда: Я кажу це собі постійно. То… ви з Ейчем працюєте разом?

Парзіваль: От і почалось…

Арт3міда: Ну? То разом?

Парзіваль: Ні. Знаєш, він питав у мене те саме про тебе. Тому що ти пройшла Перші ворота за кілька годин після мене.

Арт3міда: До слова кажучи… чому ти мені тоді підказав? Поміняти сторони в грі?

Парзіваль: Хотілося тобі допомогти.

Арт3міда: Що ж, не варто робити такої помилки знову. Бо я збираюсь виграти. Ти це розумієш, правда?

Парзіваль: Так, так. Побачимо.

Арт3міда: Ти не слідкуєш за своєю чергою у питаннях-відповідях, дурнику. Ти пропустив вже питань п’ять.

Парзіваль: Гаразд. Який у тебе колір волосся? В реалі?

Арт3міда: Я брюнетка.

Парзіваль: Колір очей?

Арт3міда: Синій.

Парзіваль: Як у твого аватара, так? Обличчя і тіло теж схожі?

Арт3міда: Наскільки мені відомо.

Парзіваль: Добре. Який твій улюблений фільм? Взагалі?

Арт3міда: Він змінюється. Прямо зараз? Напевно, «Горець».

Парзіваль: У вас чудовий смак, панно.

Арт3міда: Я знаю. Мені подобаються злі лисі погані хлопці. Курган занадто сексуальний.

Парзіваль: Я прямо зараз поголюсь налисо. І почну носити шкіру.

Арт3міда: Надішлеш фото. Слухай, мені потрібно через кілька хвилин іти, Ромео. Можеш поставити останнє запитання. Потім мені потрібно йти поспати.

Парзіваль: Коли ми знову зможемо поговорити?

Арт3міда: Коли хтось із нас знайде «яйце».

Парзіваль: Це може зайняти роки.

Арт3міда: Нехай.

Парзіваль: Принаймні листи тобі писати можна?

Арт3міда: Погана ідея.

Парзіваль: Ти не можеш мене зупинити.

Арт3міда: Взагалі-то можу. Я можу тебе заблокувати.

Парзіваль: Ти цього не зробиш, правда?

Арт3міда: Хіба що змусиш мене.

Парзіваль: Жорстко. Без потреби жорстко.

Арт3міда: Добраніч, Парзівалю.

Парзіваль: Бувай, Арт3мідо. Солодких снів.

кінець діалогу. 27.02.2045—02:51:38 OST

Я почав писати їй електронні листи. Спочатку я проявив стриманість і писав раз на тиждень. На мій подив, вона завжди відповідала. Зазвичай це було всього одне речення, де вона повідомляла, що була надто зайнята, аби відповісти. Але з часом її відповіді ставали довшими, і ми почали листуватися. Спочатку декілька разів на тиждень. Листи ставали все довшими і більш особистими, і ми почали писати одне одному принаймні раз на день. Іноді більше. Коли в мою поштову скриньку приходив лист від неї, я кидав все, щоб його прочитати.

Незадовго ми вже принаймні раз на день зустрічалися в приватній чат-кімнаті. Грали у вінтажні настільні ігри, дивилися фільми і слухали музику. Годинами говорили. Довгі беззмістовні розмови про все на світі. Час, проведений з нею, був п’янким. Здавалося, у нас все було спільне. Ми поділяли ті ж інтереси. Керувалися тією ж метою. Вона розуміла всі мої жарти. Змушувала мене сміятися. Змушувала думати. Вона змінила моє бачення світу. Я ніколи не відчував такого потужного безпосереднього зв’язку з іншою людиною. Навіть з Ейчем.

Мене більше не хвилювало, що ми мали бути суперниками, і її, здається, теж. Ми почали ділитися деталями своїх досліджень. Розповідали одне одному про фільми, які в той час дивилися, і книги, які читали. Ми навіть почали обмінюватися теоріями і обговорювати наші інтерпретації специфічних уривків «Альманаху». Я не міг змусити себе бути з нею обережним. Тихий голос в голові весь час намагався сказати, що кожне її слово може бути дезінформацією, і що вона може просто зі мною гратися. Але я в це не вірив. Я довіряв їй, хоча у мене не було жодних підстав.

Я закінчив школу на початку червня. На церемонію вручення дипломів не пішов. Я