Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, Геррісе. Сам розумієш, там у мене була лише одна думка: повернутися до Анголи й знову взятися за свою прибуткову торгівлю.
— Так, — зауважив Герріс, — ми своє ремесло любимо… звісно.
— Одначе я півтора роки… — Негоро раптом перервав розповідь. Схопивши Герріса за руку, він напружено прислухався.
— Геррісе, — сказав пошепки, — мені почувся якийсь шерех у заростях папірусу!
— Подивимося, що там таке, — прошепотів Герріс, виставляючи поперед себе рушницю й готуючись стріляти.
Вони піднялися, насторожено озираючись і прислухаючись.
— Нічого немає, це тобі примарилося, — сказав Герріс. — Просто струмочок розлився після дощів і дзюрчить дужче, ніж звичайно. За ці два роки ти, приятелю, відвик від лісових шумів. Але це не страшно, невдовзі ти знову звикнеш. То розповідай далі про свої пригоди. А потім ми поговоримо про майбутнє.
Негоро й Герріс знову сіли біля підніжжя смоківниці, і португалець продовжував перервану розповідь:
— Півтора роки я животів в Окленді. Коли корабель прибув, я зумів непомітно вибратися із трюму й вийти на берег. Але кишені в мене були порожні, хоч виверни, — жодного долара. Аби не вмерти з голоду, мені довелося братися до будь-якої роботи…
— Не можу повірити, Негоро! Невже ти працював, як якийсь чесний чолов’яга?
— Працював, Геррісе.
— Бідолашний.
— І весь цей час я шукав спосіб вибратися із цього проклятого місця. Та все не траплялося нагоди. Нарешті до Оклендського порту прибуло китобійне судно «Пілігрим».
— Саме те, що розбилося поблизу берегів Анголи?
— Так. Місіс Уелдон із сином і кузеном Бенедиктом надумали мандрувати на ньому як пасажири. Мені неважко було отримати службу на кораблі: адже я колишній моряк, служив другим помічником капітана на невільничому кораблі. Я пішов до капітана «Пілігрима», але матроси йому були не потрібні. На щастя для мене, судновий кок тільки-но втік. Поганий той моряк, який не вміє куховарити. Я відрекомендувався досвідченим коком. Через брак кращого капітан Гуль винайняв мене. За кілька днів «Пілігрим» відчалив від берегів Нової Зеландії…
— Але, — перервав його Герріс, — наскільки я зрозумів зі слів «мого юного друга», «Пілігрим» зовсім не мав намірів плисти до берегів Африки. Яким же чином судно потрапило сюди?
— Дік Сенд, ймовірно, дотепер цього не розуміє, — відповів Негоро, — і навряд чи взагалі колись зрозуміє. Але тобі, Геррісе, я охоче поясню, як це сталося, а ти, якщо хочеш, можеш переказати мою розповідь своєму «юному другові».
— Аякже, не втрачу такої нагоди! — регочучи сказав Герріс. — Розповідай, приятелю, розповідай!
— «Пілігрим», — почав Негоро, — прямував до Вальпараїсо. Наймаючись на судно, я думав лише про те, як дістатися Чілі. Адже Чілі на півдороги між Новою Зеландією й Анголою, і я наблизився би на кілька тисяч миль до західного узбережжя Африки. Проте дорогою обставини змінилися. За три тижні після виходу з Окленду капітан Гуль і всі матроси загинули під час полювання на кита. На борту «Пілігрима» залишилося лише два моряки: молодий матрос Дік Сенд і судновий кок Негоро.
— І ти обійняв посаду капітана судна? — запитав Герріс.
— Спочатку в мене промайнула така думка. Але я бачив, що мені не довіряють. На кораблі було п’ятеро негрів, всі п’ятеро — силачі, і до того ж вільні люди. За цих умов мені однаково не вдалося б стати господарем на борту. Тому, поміркувавши, я вирішив залишитися на «Пілігримі» тим, ким був, власне судновим коком.
— Виходить, це справді випадок, що корабель прибило до берегів Африки?
— Ні, Геррісе, — заперечив Негоро, — випадковою була лише наша з тобою зустріч: твої торгові справи привели тебе саме у те місце узбережжя, де зазнав катастрофи «Пілігрим». Зміна ж курсу судна та його поява поблизу берегів Анголи — справа моїх рук! Твій «юний друг» — звісно, ще дитина у мореплавстві: він умів визначати місце свого корабля у відкритому морі лише за допомогою лага й компаса. І ось одного чудового дня лаг пішов на дно. А іншої не менш дивовижної ночі я підклав під нактоуз залізний брусок і таким чином відхилив стрілку компаса. «Пілігрим», підхоплений потужною бурею, збився з курсу… Дік Сенд не міг зрозуміти, чому так затягся наш перехід. Утім, на його місці навіть найдосвідченіший моряк нічого б не второпав. Хлопчик і не підозрював, що ми обігнули мис Горн, але я, Геррісе, бачив його в тумані. Невдовзі після цього я прибрав залізний брусок, і стрілка компаса стала в нормальне положення. Судно, гнане потужним ураганом, одразу понесло на північний схід, де воно й розбилося об африканський берег, саме в тих місцях, куди я хотів потрапити.
— І саме в цей час, — підхопив Герріс, — випадок привів мене на цей берег, — ніби навмисне, аби зустріти тебе й послужити провідником твоїм симпатичним супутникам. Вони були впевнені в тому, що перебувають в Америці, і мені легко було видати Анголу за Нижню Болівію… Між ними й справді є деяка подібність.
— Так, вони дійсно прийняли Анголу за Болівію. Так само як твій «юний друг», Дік Сенд, прийняв за острів Пасхи острів Трістан-да-Кунья.
— Подібної помилки припустився би будь-хто інший на його місці, Негоро.
— Знаю, Геррісе. Я скористався цією помилкою Діка Сенда. І саме тому місіс Уелдон та її супутники ночують під відкритим небом за сотню миль від берега, в Екваторіальній Африці, куди я й хотів їх завести.
— Проте наразі вони знають, де перебувають.
— Яке це має тепер значення?! — вигукнув Негоро.
— І що ти збираєшся зробити з ними? — запитав Герріс.
— Що зроблю, те й зроблю, — відповів Негоро. — Розкажи-но мені спочатку, як поживає наш господар Альвеца. Адже я не бачив старого більше двох років.
— О! Старий пройдисвіт пречудово почувається! — відповів Герріс. — Він дуже втішиться
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.