Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

— На щастя, так. Незрозумілим чином він одержав інформацію про Демона і передав усе, що запам’ятав, у тому числі й про “інспектора”. Тільки не вдавайте, що не знаєте, про що мова.

Зо Лі похитав головою.

— Я здогадуюся, про що ви кажете. Не забувайте, що сприйняття Демона у різних людей різне. Аладдін, або “інспектор”, хоче увімкнути Демона, але той чомусь чинить опір, мені це незрозуміло, адже це їхня річ… чи не річ, не знаю, як назвати.

— А ви також хотіли б увімкнути Демона?

Зо Лі відпив ковток соку. Рука його ледь помітно тремтіла.

— Хіба незрозуміло? Влада над Джином дає владу над світом! Хто не хотів би стати володарем доль Всесвіту, його головним творцем, богорівним?

Я відкинувся на спинку крісла.

— Даремно іронізуєте, багато хто думає про вас саме так.

Очі Зо Лі стали зовсім холодними.

— Я майже не утрирую. Багато що на Землі слід було б змінити, поліпшити, і я міг би це зробити. Що стосується влади… Влада — дивна штука; якщо її немає — її домагаєшся, а коли домігся, виявляється, що придбав значно менше, ніж розраховував, чому віддано сили… І все ж мені вона не завадила б! Упевнений, я зміг би розпорядитися нею на благо”…

Він був упевнений, а я ні. Тепер стало особливо помітно, що ця людина хвора. Удар по психіці при зіткненні з Демоном все-таки не минув для нього безслідно. Пасіонарність до влади в наочному вираженні… Володар Всесвіту! Творець… Бог! Поліпшити дещо на Землі!.. Нісенітниця якась! Так, наламав би він дров, заволодівши Демоном!.. Якщо тільки слава про Демона відповідає істині.

Тіло моє раптом пойняв нервовий дрож.

— Ясно, — сказав я, прикидаючи, як простіше знешкодити Зо Лі.

Він був озброєний: на правому стегні у нього лежав “універсал”, готовий до бою, а в манжети куртки вмонтовані сіточки паралізаторів. Крім того, у нього був інграв, а біля ноги стояв кейс, також, мабуть, не порожній. Гаразд, подивимося.

— Чому б вам не розповісти все, що ви знаєте про Демона, спеціалістам? Ваша допомога була б доречна. А якщо ваш протеже увімкне Демона на свій розсуд? А тим паче на руйнування? Уявляєте, що може статися?

Зо Лі знизав плечима.

— Якщо не увімкнув досі, не увімкне й надалі. Ви професіонал і добре розумієте ситуацію. Такий шанс дається лише раз у житті, й не скористатися ним може тільки повний ідіот. Мені і так довго не щастило, мало хто цінував мій досвід і знання. Але вас я також недооцінив.

— В Управлінні? — я доторкнувся до місця на шиї, куди вдарив Зо Лі. — Навіщо ви напали?

— Мені потрібна була схема підземель “Суперхомо”.

— Ми так і передбачали. А на Ховенвіпі? Стріляли, щоб відлякати і встигнути сховати передавач?

— Ви виявилися занадто оперативними. Але наскільки мені відомо, ви нічого на Ховенвіпі не знайшли?

— Якби не викрали документів, ми знали б більше. Про сутність Демона тільки починаємо здогадуватися, а здогадки — не факти. Та й словам стажиста, чесно кажучи, мало віри.

— Якраз йому й можна вірити. Він, як і я, цілком випадково вліз у “нервовий вузол” — око Демона, звідси його “раптове осяяння”. Йому поталанило: якби вхромився на десяток метрів убік, не залишилося б і пилу!

Я подумки подякував Його Величності Випадку за втручання в долю стажиста: ніколи не простив би собі його загибелі!

— Отже, Демон — Джин. Яким чином він діє? Які способи “зміни” реальності?

— А навіщо вам пояснення? Головне — він здатний це зробити. Згадайте “зону Лілова”: абсолютно чуже, незвичне, незрозуміле… Але ж це всього-на-всього вікно у світ Демона, в його таємний дім. Демон, як я вже казав, іграшка не з нашого космосу. І хтось повернувся за ним — забрати назад. Ви бачили його могуть, а він же й справді спить. Вимкнений, розумієте? І живиться у сні… Ех, якби я зміг добрати ключик до його управління! Він же був керований, власники “Суперхомо” знали це і залишили записи, а ви бездарно дозволили моєму конкуренту знищити намацану ними формулу. Це зовсім інший шлях управління, ніж той, який я знаю — з допомогою біополів, емоцій… Але я поки що не втрачаю надії.

У кафе заглянула молода пара і пройшла на веранду. Зо Лі лишився непорушний, тільки очі звузилися, я поспішив його заспокоїти:

— Випадкові гості, на зустріч ішов я сам.

— Ну, в це я не вірю, оскільки довкіл кафе давно чергують ваші люди. Я міг би уникнути спостереження, але вирішив улаштувати зустріч. Сподіваюся, ви не станете затримувати мене силоміць? У вас іще є запитання?

— Усе ж подумайте, було б краще, якби ви розповіли нам усе по порядку в Управлінні.

— Немає бажання, та й часу.

— Боюся, вам тепер буде важко зникнути від наших людей. Чесне слово, незрозуміло, як вам удавалося водити за ніс нас так довго. Чи мав рацію начальник відділу Ян Лапарра, коли казав, що ви заволоділи фактором “Д”, який побільшує ваші природні можливості?

— Цей фактор — інформація Демона, хоча, повторюю, мене недооцінювали в “Аїд”, недооцінюєте й ви.

Я помовчав.

— Чому ви боїтеся двійника?

— Тому, що він небезпечніший за Демона. Тому, що він байдужий до мене, до інших людей, до Землі, до того, що ми створили і що цінуємо. Останнім часом ви стали заважати йому метушнею навколо Демона, і він може втрутитися,

Я похитав головою, згадуючи відтворення “невідомим доброзичливцем” будівлі в Торжку.

— Ви не менш байдужі, ніж він, хоч і намагаєтеся виглядати привабливіше, людяніше. Хтось прагнув відновити зруйновані Демоном пам’ятки старовини в Торжку, ви були там?

— Був, але я здивований, як і ви. — Зо Лі заквапився, з кейса біля його ніг почувся переривистий писк. — Вийшов мій час, скінчився. Хочу дати пораду. —