Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        Звичайно, два мільйони за шатл дорого, але це підвищить мої шанси на виживання в рази у разі якоїсь події з кораблем. Та й хотілося мені купити щось нове, чим ніхто до мене не користувався.

         За шатлами я замовив і десять евакуаційних капсул. Ці суки зняли всі засоби порятунку з корабля, перш ніж віддати мені його. Після закупівлі рятувальних засобів я зв'язався із місцевими військовими.

        Для придбання корабельної зброї в Атарані необхідно було отримати їх дозвіл. Через те, що я збирався відразу після доставки всіх товарів покинути не тільки систему, а й територію Атарана, то вояки погодилися на озброєння мого корабля зброєю четвертого класу.

       Подав я навіть заявку на ракети другого класу, їх ще називали планетарними руйнівниками, мені не вдалося їх купити, одразу ж відмовили. Теоретично корвет міг нести дві таких ракети, на практиці у приватних руках таких ракет просто не може бути в принципі, але спробувати варто.

      Спробував купити хоча б один Єрихон, але й тут мене чекав відмова. Сказали, що якщо я хочу купити Єрихон, то маю пожертвувати п'ятнадцять-двадцять мільйонів на потреби збройних сил Ура.

      Не настільки мені хотілося отримати зброю третього класу, а тому я задовольнявся лише протикорабельними ракетами четвертого класу. Щити лінкора не пробити ними, але однокласники корвета і навіть, можливо, легкий крейсер повним залпом зможу знищити, попри підняті щити.

      Загалом за всю зброю мені довелося викласти майже сорок п'ять мільйонів кредитів. І це було більш ніж по-божому, тепер мій корвет із беззубого песика перетворився на бійцівського пса.

      Заплативши за ракети, я нарешті відключився від торгового каналу зв'язку, через який я з усіма зв'язувався, і, полегшено видихнувши, почав чекати. Найдовше доведеться зачекати на евакуаційні капсули. Вони були трохи іншого стандарту та на корабельні пообіцяли за дві доби адаптувати їх до систем корвета.

     Оскільки особливо не було чого робити, я вирішив перевірити новини. Мені було цікаво, що відбувається зараз на Карстоні, адже ця планета була моєю новою батьківщиною.

      Виявилося, що за час який пройшов зі звільнення Карстона Атаран добре розвернувся на планеті. Наразі йшла програма переселення на Карстон. Будь-який підданий Атарана міг отримати велику компенсацію у разі переселення на Карстон. Можна було обміняти все своє майно з коефіцієнтом два, але тільки в тому випадку, якщо зобов'язуєшся прожити не менше двадцяти років на Карстоні.

        Для уродженців самого Карстона діяла аналогічна програма лише в інший бік. Щоправда, майна після війни у ​​місцевих було мало, але це не має значення. Наскільки я зрозумів тимчасову адміністрацію Карстона, вони зараз прагнуть якнайшвидше асимілювати планету, для чого і вивозять з неї всіх уродженців на інші, а на Карстон переселяють корінних імперців.

          Якщо план вдасться, то перед закінченням терміну оренди системи, а саме через дев'яносто дев'ять років, достатньо буде провести референдум і все, планета залишиться у складі імперії і про повернення в Мінімітар навіть не подумає.

          Загалом на Карстоні справи йшли непогано. Мізіду Карстон обрали до нової ради планети як голову ради. Треба не забути надіслати їй вітання.

           Тепер вона була не лише головою системного підрозділу “Нейромережі”, а й головою ради. Справи в неї та її сім'ї йдуть дуже непогано, навіть здивувався цьому, я, чесно кажучи, думав, що атаранці спробують прибрати з влади всіх, хто має вплив серед уродженців Карстона.

          До моменту, коли я перестав розбиратися з новинами, на борт корабля прибули перші вантажі. Мені одразу довелося впрягтися в установку синтезаторів на місця в їдальні.

         Через годину дроїди під моїм контролем закінчили установку, і я вперше за довгий час зміг насолодитися нормальною їжею. Для початку я приготував борщ із салом і пампушками з часником, а потім насолодився картоплею з курячими відбивними.

           Як добре, що в мене в пам'яті залишилися з минулого життя налаштування харчових синтезаторів з моїми улюбленими рецептами. Свого часу мені понад два тижні знадобилося підібрати налаштування, зате тепер я міг насолоджуватися улюбленими стравами.

          На жаль, довго насолоджуватися обідом не вдалося, оскільки почали прибувати й інші вантажі. Ціла доба була потрібна на те, щоб прийняти всі вантажі та встановити обладнання в системах корабля. Залишалося дочекатися евакуаційних капсул і можна буде залишати систему. Мої ж нові кораблі ще вчора покинули Атаран, подавшись до Родренона. А поки що треба було зв'язатися з Арлісом і попередити, що гроші є і без будь-якого втручання “гончих”.

       —  Арліс, бачу, я не вчасно зателефонував? - спитав я з усмішкою, бачачи заспане обличчя мера Рокесті.

        — Чого тобі, нелюд? Три години ночі, - простогнав він, але не почав лаятися, він розумів, що просто так дзвонити я не буду.

        — Хто має три години ночі, а хто має дванадцяту годину дня, — парирував я.

         — Кажи вже, чого дзвониш, адже я бачу, що працює гіперзв'язок, — отямився Арліс і перебрався до свого домашнього кабінету.

         — Якщо коротенько, то я дістав гроші на повне відновлення космодрому, і це ніяк не пов'язано з гончими чи кимось ще. Я хочу, щоб там почали відновлення космодрому, сам буду десь за тиждень, максимум днів десять. Мільйонів п'ятдесят для початку реконструкції я скину зараз. - почав я одразу у справі говорити.

          —  Стривай, не поспішай так, - почав швидко приходити до себе Арліс. - Проєкт готовий, роботи можна почати буде вже вранці. Я зв'яжуся з дідусем, він усе зробить. Якщо ти оплачуєш більшу частину, то твоя пайова участь буде у розмірі сорока дев'яти відсотків. Більше не вийде, оскільки у служби оборони має залишитися щонайменше тридцять, ще десять візьме собі дідусь і дев'ять я, що залишилися два відсотки, візьме собі губернатор округу, доведеться поділитися. Такий поділ влаштує?