Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Потопельник у рожевих рукавичках 📚 - Українською

Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потопельник у рожевих рукавичках" автора Андрій Котовський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 72
Перейти на сторінку:
цього, непомітного, звичного. Хоча звичайно, що це ілюзія. Повертається ж вечорами сюди, додому. Але в голові продовжує висіти напружена тиша чужого котеджу.

Вона іще раз переглянула нотатки, те, що записала у блокнот, коли розпитувала психіатра про випадки амнезії. Що ж, завтра є про що питати Асю. Правда, невідомо, як підступитися до неї з дивними цими запитаннями.

Подав голос мобільний. Бонк. Просто так, спитатися про новини з підпілля, у яке запхав Лободу? Чи, борони, Боже, вибухнула чергова «нєпонятка»?

Здається, на другому кінці віртуального дроту почули її побоювання:

— Ти, ето… Кароче — не лякайся. Я — просто так.

У слухавці пролунав глибокий видих, ніби «просто так» давалося Бонку нелегко. Він невпевнено говорив, що опинився на Позняках проїздом, і згадав, як привозив їй ножі, ну, й кароче, як вони, ці ножі, працюють?

Пропозиція — «може б нам, ну, просто так, десь добре посидіти?» — примусила Соломію стримати сміх. Саме так сьогодні зваблював Нелю підтоптаний залицяльник Едик.

— Не треба.

Лобода вагалася, чи додати занадто багатозначне «цього». Мовляв, не треба «цього», ах-ох, Анатолію…

Але Бонк заквапився — мовляв, всьо-всьо, ти втомлена! «Я розумію! Я просто так, може, колись…»

Соломія тихо поклала мобілку. Ну й діла. Сьогодні кавалерів здобули й Неля, й сама Лобода…

* * *

Ранковою дорогою до котеджу Соломія вирішила: якщо так і не придумалося нічого щодо оборудки з розпитування Асі, доведеться спробувати просто… питати. Нічого не пояснюючи. У лоба.

У будинку зазирнула до кухні. Вчорашні оладки, не торкнуті, геть зів'яли. Скукожилися. У сміттєвому відрі, натомість, лежали картонні коробочки від макдональдсівської картоплі фрі.

Виглядає на те, що великосвітське «нині обідатимемо не вдома» — це втеча до закладу, де солоне є солоним, а солодке солодким? Поза складними напівтонами.

Діти… Одній з яких, судячи з усього, у відповідному віці забороняли їсти фаст-фудівський мотлох через його шкідливість. А другому… Може, просто не вистачало копійок на цей омріяний мотлох?

Лобода рішуче крокувала східцями. «Заскочити — першими ж словами. І змусити пригадати, докладно розповісти».

Вона легенько постукала у двері, але розчинила їх, не чекаючи на відповідь. Ася тихо сиділа на стільчику біля дзеркала. Соломія опустилася збоку, на застелене ліжко.

— Я знаю, чому на підлозі лежить цей рушник. Він лежить намоченим, так же ж? Аби доторкнувшись ногою, прокинутися. Але я довідалась, ніякого сомнамбулізму може у даному випадку й не бути…

Коротка втрата пам'яті під час травми. Олена, досвідчений психіатр, розповіла учора таке, про що Лобода й не здогадувалася. Виявляється, лікарі з тим стикаються нерідко. Зокрема, при дорожньо-транспортних пригодах.

ДАІшники мають опитати учасників зіткнення. Таких, що не сильно постраждали, скажімо, лише вдарилися головою у лобове скло. І ось, навіть потерпілий, не порушник, а той, кому нема сенсу брехати, твердить, що не пам'ятає, що відбувалося протягом останніх півгодини.

Мовляв, виїхав, як завжди, на роботу, при свідомості. І — все! Наступне враження — сидить отут, має пригадати, хто там і з якого боку рухався, і куди. Але пригадати не може. Не пам'ятає ні удару, ні скреготу, ні болю.

— 1, розумієш, Солю, лікарі підтверджують: справді може не пам'ятати. Якщо отримай удар, навіть не дуже сильний, у певний сегмент голови.

Соломія дивувалася — ну, добре, отримав по мізках, і ненадовго втратив пам'ять. На те, що було відразу після удару. А тут, виходить, невдаха-водій не пам'ятає і того, що було перед ударом? Амнезія із заднім ходом, можна сказати так?

Олена наводила якусь хитромудру термінологію. Лобода винесла з усього цього лише наріжне: треба, щоб Ася напружилася, перерахувала всі синці-гулі, котрі заробила на сходах. Не варто відразу підказувати пацієнтці, що, мовляв, голова. Але якщо була травмована, у тому числі, голова — можливий саме такий варіант.

Соломія обережно простягнула руку до дівчини:

— Може, зараз, разом, спробуємо перерахувати, що і в якому місці боліло після падіння?

Ася не послала нахабну служницю куди подалі. Великі очі наповнилися сльозами:

— Я… Усе перерахувала лікарці, тій, у «Борисі». Вона і мацала всюди, і записувала…

Дівчина схаменулася. Зірвалася зі сільця, верескнула перелякано, проте, неголосно:

— Хто ви така? Чого вам усім… Від мене?

 («Лишень би не впала в істерику, як учора. Той, з кіно, радянський мачо-тормоз, Штірліц, може, не брехав, що у розмові запам'ятовується останнє речення?»)

— Я хотіла спитати. Вам рацушки, ці оладки, не сподобалися? Ви кажіть мені, що готувати…

Лобода покинула кімнату клаповухою Нелею. У кухні оговтувалася. За вікном, за парканом, не стоїть «Баркетта», Роман, треба розуміти, десь поїхав. І все одно, вести телефонні розмови краще у садку, подалі.

Стала коло мангала. Задзвонила Олені. Медичне коло — все ж коло? Може, знайде Олена стежки до лікарки з клініки, яка нещодавно оглядала таку собі Анастасію Петрук?

Ася на низ не спускалася. Щоби зайняти час, Соломія взялася прибирати в кухонних шафках, безжалісно жмакаючи пусті пакети з-під яскравих солодощів, які, треба розуміти, не викидали по тому, як спорожнять.

Нічого цікавого у шафках не було. Ага. Якась сушена травичка у банці під кришкою. Лобода відкрила, принюхалася. Тягнуло м'ятою. Може, ще чебрецем та мелісою. Не найгірший напій, не лише за смаком, а й з огляду на нервовість бідної-багатої спадкоємиці. Якщо саме вона його вживає.

Вчора Нелю відпустили — та що там, відправили — дуже рано. Через каприз молодої господині. А сьогодні їй варто б відпроситися. На пару годин. Раптове нездужання?

Роман повернувся. Енергійно процокотів сходами нагору. Через певний час зазирнув у кухню. З вологим волоссям (після душу?), у закоротких джинсових шортах («як на мене, то закоротких. Та я ж — не молода. Хоча, об'єктивно, то він гарний, поза сумнівами»).

І Неля наважилася. Поскаржилася на шалений біль у зубі. Треба, мовляв, до лікаря, вона вже дзвонила, вона потім відпрацює…

Ні-ні, не дарма вона вчепилася у цю втрату пам'яті. Розписала ж учора собі все по пунктах.

Воно — отак. Якщо в Асі й справді був удар у той сегмент черепушки, за який говорила психіатриня, можна переконати дівчину, що вона цілком нормальна. Нащо? А як же ж! Лобода вважала, що позитивна інформація, підсилення впевненості у своїй нормальності випростує Асю.

Ну, хай, дещо випростує, еге ж? І… Підопічна стане більш захищеною. Самозахищеною. Може, більш відвертою? Хай не з Нелею, хай хоч з нареченим. Це — по-перше.

По-друге. Якщо голова на сходах не постраждала… І якщо Ася не перебільшує щодо втрати пам'яті. Значить, є проблеми, які треба вирішувати лише з фахівцем. Хай Бонк затягне

1 ... 57 58 59 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потопельник у рожевих рукавичках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потопельник у рожевих рукавичках"