Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Потопельник у рожевих рукавичках 📚 - Українською

Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потопельник у рожевих рукавичках" автора Андрій Котовський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 72
Перейти на сторінку:
хрещеницю на консультацію до психіатра — хоч на руках! І…

(«Так. Запхати її на обслідування в лікарню. І поки вона там — ніякої небезпеки. І… Закортіло сплигнути? Коли Асі не буде у будинку на Осокорках, то й Нелі там нема чого робити?»)

Лобода зупинилася коло потрібного кабінету. Всі рефлексії — потім. Та й не збирається вона сплигувати, далебі.

Напевне, прізвище Олени-психіатрині таки було для травматолога не пустим звуком. Жінка, мабуть, що ровесниця Лободи, говорила відверто. Мовляв, розуміє, і наразі так звана лікарська таємниця важить менше, ніж відомості «про вашу підопічну», якій ці відомості зможуть допомогти.

(«Пацієнтка. Жертва. Підозрювана. Підопічна. Весело, що й говорити»).

Лікарка перевірила записи. Підтвердила, що голову Ася на сходах таки побила. Не сильно — невеличка гуля, яка не потребувала медичного втручання. Проте саме там. Там, де, як і сказано психіатром, унаслідок удару можливою є коротка амнезія, саме такої форми. Лікарка не повідомляла про це дівчині, бо та ж про втрату пам'яті тут не говорила.

Лобода попрощалася. Йшла на вихід, коли, раптом, у коридорі, її зупинили. Медсестра виглядала й цікавою, і переляканою. Вибачилася, й нарешті, сформулювала:

— А що за дивною пацієнткою є ця Петрук? Розумієте, тут…

Медсестра працювала при кабінетах ультразвукового дослідження та рентгену. Сказала, що нині, коли травматолог зажадала все, що є по Анастасії Петрук, вона спеціально чатувала на того, хто прийде по інформацію. Бо…

Далі вона розповіла про якесь неймовірне.

Того дня була звичайна рутина, якійсь дівчині спину ультразвуком перевірили, то й що?

День запам'ятався лише тому, в них сталася неприємність. Вона клацнула знімок якогось мужика на вже використаний негатив. Подумала, що в нього темні плями в легенях, бовкнула його дружині. Лікар мало на шматки її не порвав. Усе повторював, що так можна на смерть злякати що пацієнта, що його близьких.

І ось. Тут, пару днів тому, медсестру перехопили на виході з лікарні. Нагадали (звідки б стороннім знати?) про цей прокол, назвавши його грандіозним приколом. Запропонували гроші. За що?

Мовляв, іще раз приведуть сюди цю Петрук. Хай зробить таке ж. На рентгені відзнімкує її на плівку від іншої пацієнтки. Віддасть знімок, коли скажуть. За бакси. Це — просто розіграш. «Сюрпрайз!»… Вони, друзі, так цю дівчину підколють, злякають, а потім усе їй пояснять.

— Хто пропонував? Хто замовник… сюрпрайзу? Який він?

Медсестра напружилась. І відрізала:

— Я сказала все, що могла! Я — взагалі нічого не казала! Я ж не описала нікого, ні вік, ні стать, ні прикмети! Бо я… Боюся. Не знаю, може, й правда дурний прикол, але ця, яка приходила, вона… Хижа. Небезпечна!

Накрохмалена фігурка, не прощаючись, дунула кудись коридором.

(«Еге ж. Нічого не сказала, ні за одну прикмету. Крім слова — „вона“. Жінка…»)

На вулиці Лобода вчепила на очі ці, не свої, сонячні окуляри. Пішла пішки. Буде довше, але варто подумати.

Отже, не лише хрещений, котрий з якогось дива став дуже турботливим щодо Асі, й сильно нервується. Не лише випадок з осою, який бачила сама Лобода.

Не лише усі ці «нєпонятки», що трапилися раніше, і про які, знову ж таки, розповів хрещений. Зараз від цілком сторонньої людини Соломія почула про дивні речі, які кояться біля молодої спадкоємиці. Веселий розіграш… Людоїдський, з підробленим знімком, який повідомить на важку хворобу. Кому й нащо могло б знадобитися таке? Напустити на медсестричку Бонка? Хай розколе, або підкупить, задля більш ширшої? Ні. Спочатку — подумати самій. Людоїдський розіграш намагалася замовити особа жіночої статі. Наразі в оточенні Асі, причім, в ображеній частині оточення, Лобода бачила лише одну жіночу постать. Тетяна. Мати…

Соломія нарешті допленталася до котеджу. Навколо — тихо. Уже звично повернула ручку у хвіртці, не зачиняли ж тут і надалі. Проминула невеличку терасу. Хтось був у кухні?

Роман. Він тримав у руці банку з сухими травками, яку вона бачила сьогодні.

— Як ваш зуб?

— Дякую, що відпустили. Все гаразд. Робите пиття на ніч? Роман чи не вишкірився. Струсонув банкою.

— Нелю, може, вам як жінці це зрозуміло? Вона п'є весь час якесь зілля. Я не знаю, може, це так треба, але ж її вже нудило, рвало, все було недобре…

Він був явно проти трав'яних чаїв. Не дочекавшись відповіді від ретельної Нелі, стиснув банку. «Я це викину. Так буде краще».

Тут і зараз — 3. Під лабутенами

Нарешті — Позняки. Й розпущений хвіст волосся.

Котисько Гриць тепло тицяє своєю головою у долоню хазяйки, прямо у передпокої, тільки-но вона нахиляється, аби скинути взуття. Нявкає запитальним тенором, проте, до холодильника не веде.

— Жарко удень було? Геть їсти не бажає ваша котяча персона?..

Заєць став на порозі своєї кімнати. Якийсь розкуйовджений. Просто сонний?

— І ти від спеки потік? Чи — чого?

— Та так… Завтра маю здибанку в дивному форматі.

— Хочеш розповісти? Добре, ні — то ні.

Соломія, лягаючи спати, не могла вигнати з голови картинку: Роман стискає у руці банку з сухими травами.

І дійсно ж, було щось схоже на отруєння, серед тих випадків, ще до її появи як Нелі. Здається, Роман і справді був стривоженим, з цією банкою.

Таки викине? Добре б, якщо так. Чи, стривайте, сплять окремо, може, Ася вже запарила собі зілля, нинішнього вечора? І вона, Лобода, буде винна, бо якщо й справді у банці причаїлась якась пастка, то вона нічого не зробила. Зазирнула, ніби після зубного лікаря, відмітилася, пішла собі.

Надходив сон. Картинка вечірньої кухні в котеджі розпливалась, але, перш ніж згасла, промайнуло ось таке. Роман, тримаючи банку із зіллям, здається, запхав другу руку в кишеню шортів. Так, ніби банка й кишеня були чимось пов'язаними.

Дурниці. Не в кишені ж, не жменьками ж він збирався виносити цю траву, якщо вирішив викинути…

* * *

Може, вона й справді занадто жила життям котеджу. Так воно чи не так, але зранку Лободою тіпало, коли наближалася туди.

Гаразд, їй не подзвонили, не повідомили, що «сталось». Але чомусь здавалося, що статися може. Що Ася саме сьогодні вночі могла отруїтися. Чим? Та хоч тим зіллям.

Отруїтися, тобто, самотужки? Чи стати жертвою отруйників, невідомих? І так, і сяк — не добре. З банки, коли Соломія ще вдень нюхала зілля, пахло, навпаки, добрим? Ну, то й що, Роман же ж хвилювався саме над банкою.

Незважаючи на ранній час, Ася сиділа на невеличкій терасі. Уф… Не варто вірити передчуттям. Якщо вони приходять нізвідки.

(«Продовжимо вчорашній експеримент. Кілька

1 ... 58 59 60 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потопельник у рожевих рукавичках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потопельник у рожевих рукавичках"