Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Діана

- Впізнаю вашу парочку, - підморгує Тим, коли я повертаюся з кабінету боса.

- Тобі зайнятися більше нічим? - дорікаю напарнику, приховуючи цим збентеження.

- З вами займешся, а як же. То горлаєте на весь поверх, то потім дивитися одного на одного закоханими очима, - хмикає він, посміхаючись.

Хочеться більше уточнити щодо очей Максима. Гаразд мої, серце поруч з ним галопом скаче. Але невже він... повірити поки не наважуюся. Раптом тільки спробувати хоче, а потім передумає?

Ну і я ще дурочка, взяла і напала з цією набридливою Кариною. Віка б мені відразу сказала, що це ревнощі, вона така. Але в моєму випадку, навіть самому спокійному загрожує стати нервовим.

Перед завершенням робочого дня, Максим виходить з приймальні і через пару хвилин повертається назад. Та не з порожніми руками.

- Діано, це тобі.

Простягає мені розкішний букет багряно-червоних троянд.

Приблизно такий я нещодавно замовляла від його імені для Карини за дорученням. А тепер отримую і я… Відганяю неприємні спогади.

- Дякую. Квіти чудові.

Зариваюся носом у пелюстки, вдихаючи тонкий аромат, що кружляє голову. Або причина запаморочення не тільки в букеті, а у тому, як дивиться на мене цей надзвичайний чоловік.

- Для мене ти найгарніше будь-яких квітів, - Максим ніжно проводить долонею по моїй щоці, і мільйони голочок тут же пробігають по шкірі.

- Мені ще потрібно роздрукувати акти робіт і…

- До завтра вони не втечуть, - перебиває бос мій робочий порив. - Краще ми саме зараз поїдемо на побачення.

- Нічого ж собі! - виривається з мене.

- Ну а чому б ні, ми ж починаємо все заново.

Покашлювання нас відволікає від романтичного настрою Максима і потопаючої у радісному сиропі мене.

- Тим? Ти ще тут? - суворо прилітає другому помічникові від боса.

- Вибачте, але я не міг вийти. Ви ж прохід перекрили.

Хлопець підхоплюється і біжить до дверей, кидаючи в мене погляд, ніби як: "Оце ви даєте!»

І сама знаю, що даємо, а ще дражнити вміємо, намагатися готувати, грати ролі та багато всього. Тільки початок відносин “по-справжньому” абсолютно новий для нас.

Ось так ми і їдемо в перший раз на справжнє побачення. У машині Максим згадує, що ми стільки часу разом проводили, що сміливо можна і те віднести до побачень.

Погоджуємося на те, що справжнісіньке тільки зараз.

- Тільки у нас є проблема, - рухаючись між машин, вимовляє Максим.

- Яка?

- Я не знаю, куди ходять на побачення, крім ресторану. Може, тобі хотілося ще кудись потрапити?

Такий ось романтик мені попався. Зате хоч зізнався вчасно. Втретє проїжджати через все місто, мене б вже до нудоти довело. Гадала, що він знає, куди їде. І виявляється, Максим шукав місця.

- Отже, першу половину побачення проводимо по-моєму, - пропоную я. - А друга частина тобі дістається.

Даю напрямок до парку. Ми виходимо з машини, і Максим бере мене за руку. Так і блукаємо по алеях, відриваючись від міської суєти.

Ще недавно навіть уявити собі не могла, як може бути легко з босом, якщо не боротися з собою. І як важко встояти, коли його губи так близько. Сама тягнуся за поцілунком біля ставка. Ми, немов студенти, про все забуваємо і цілуємося на очах у випадкових перехожих.

- Я вже й не згадаю, коли востаннє у парку гуляв, - сміється Максим, дивлячись на мої спроби нагодувати жирненьких качок.

- Тоді тобі треба для великих вражень ще спробувати дещо.

Тягну його до лотка з хот-догами і вуличною їжею.

- Діано, ти впевнена, що тут їсти безпечно?

Максим прискіпливо розглядає хлопців за прилавком, зайнятих перевертанням на жаровні сосисок.

- Для Вашої величності ризик, звичайно, є. Але я ж поруч, врятую, - обіцяю урочисто.

Замовляю нам по хот-догу і каву в паперових стаканчиках.

Влаштовуємося на колоді, сідаючи на розстеленому піджаку дорого костюма Максима. Обпікаємося від гарячої кави, кусаємо один у одного хот-доги, і мені в цей момент здається, що я бачу боса справжнісіньким. Бачу його своїм.

- Мені б і в голову не прийшло, що тобі таке побачення сподобається, - задумливо тягне він, хрустячи своєю булкою.

- Тепер ти знаєш, - хихикаю я. - Ще на набережній мені подобається гуляти. І є одне місце за містом, там озеро і дуже красиво.

- І з ким це ти там гуляла? - невдоволено примружується, а ніздрі роздуваються.

- Хочеш це знати?

- Та просто запитав… От дідько. Хочу!

І я з нас сама ревнива. Угу-угу. Нам ще змагатися і змагатися.

- Ну гаразд, мені не шкода, - роблю такий вигляд, ніби згадую, а сама дражню. - В універі з дівчатками на вихідних іноді вибиралися. Найчастіше з Вікою, якщо виходило її витягнути.

Про колишнього мовчу. Взагалі-то я разок його у парк затягла. Ходив, носом крутив і не пахло романтикою.

І тільки зустрівши Максима, я зрозуміла чому, адже з мого боку і почуттями теж не дуже пахло. Можливо, йому передавалося. А я не знала, як це... кохати по-справжньому.

Ой, схаменулася від своїх же думок.

Тільки пізно. Я на багато що здатна, але дозволяти і забороняти собі закохуватися... не підвладне навіть мені. Серце обрало чоловіка мрії ще там, біля ліфта.

Після парку продовження побачення у нас відбувається у невеликому ресторанчику. Максим піддався моєму настрою, в якому пафос тільки вантажить і хочеться від усього відриватися. Тому потрапляємо не у саме шикарне місце за рейтингом крутих босів, зате дуже затишне і з відкритим видом на парк.

Кожну мить з ним, я хочу себе вщипнути. Він той же Максим Дієв, лютий у гніві та любитель жартувати. Але по відчуттях, він змінюється. І, можливо, це я змінююся разом з ним, дивлячись вже іншими очима.

Входимо у будинок з пляшкою дорогого напою з ресторану і пакетом хот-догів. Максиму сподобалася вулична їжа, потім за добавкою мене потягнув. І не забув додати, що на порятунок від мене серйозно розраховує.

У своїй спальні приймаю душ, і щось не сидиться мені. Ноги самі тягнуть у коридор, раптом вже час когось врятувати.