Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

Питати «чому?», не має ніякого сенсу, хоч це питання і крутиться у мене на язиці. Мені хочеться відштовхнути його від себе, вдарити, закричати, і я щосили стримуюся, щоб цього не зробити. Упертий, самозакоханий бовдур!

- Я знаю, про що ти зараз думаєш, – кінчики його пальців ковзають по чутливій шкірі біля вуха, спускаються на шию, викликаючи мурашки бажання. - Але ти помиляєшся. Ми обов'язково з тобою поговоримо про все. Я повернуся з тінга, і поговоримо, чуєш?

Неохоче киваю, хоча не вірю ні краплі. Хіба можна довіряти диким варварам, таким як він, готовим розтоптати чужі почуття?

Тільки розум говорить одне, а серце зовсім інше. Воно згідне розбиватися раз по раз, тільки б його руки ніколи не зупинялися, тільки б його губи продовжували шепотіти ніжні нічого не значущі нісенітниці, дурне безвільне серце згодне обманюватися, жити ілюзією і належати тільки йому одному.

З ранку Інгвар у супроводі кількох воїнів відправляється на тінг. Буде суд. Ліва зі зв'язаними руками, сидить у візку. Дівчина виглядає сумно і пригнічено. І я б могла їй поспівчувати, якби перед моїм поглядом не стояло зблідле обличчя Ове, якого ледь вдалося врятувати, якщо б я не бачила привид Бреді, що пливе в своєму човні до небесних чертогів Лудда, якщо б моє тіло не відчувало досі жар похоронних багать, які довелося палити після тієї нещасливої ночі…

Чоловіки відправляються на тінг на світанку, побоюючись, що в більш пізній час буде занадто багато людей, охочих вчинити самосуд. Ні жителі мизи, ні жителі села не в силах пробачити дівчині її вчинок.

Я стою на порозі, мерзлякувато кутаючись в ковдру, і похмуро дивлюся на процесію, що зібралася.

- Гвендолін, - вже перед самим від'їздом підходить до мене Інгвар. - Ми обов'язково поговоримо з тобою, після того, як я повернуся. Я подумаю, як все вирішити ... Скоро все зміниться...

Підводжу на нього недовірливий погляд. Невже все-таки подумає? Або ці слова лише, щоб мене заспокоїти. Одного разу він вже порушив обіцянку ... як тепер вірити?

Палкий поцілунок ще горить на губах, а ворота, тихенько скрипнувши, вже випускають караван на дорогу.

Ще кілька хвилин подивившись їм услід, розвертаюся, щоб йти в будинок і натикаюся на Санну. Вона обдаровує мене таким ненависним поглядом, що я застигаю кам'яною статуєю, захлинувшись повітрям. Дівчина звинувачує мене в тому, що сталося з її нареченим, і я її прекрасно розумію. Свану не стає гірше, але і краще теж не стає. Більшість часу він проводить в несвідомому маренні, і жінкам, що за ним доглядають лише один раз на день вдається привести його до тями і напоїти поживним бульйоном. Це все мені за сніданком тихо розповідає Ауд, а Хедвіг та Ута підтверджують.

Миза потроху прокидається. Мешканці беруться за свої звичайні справи, і тільки я розгублено сиджу за столом, вперше за весь час, що я тут, не отримавши вказівок від Санни або ще кого-небудь іншого. Трохи почекавши і потоптавшись на місці, беруся за звичні клопоти. Як правило, спочатку я мила посуд, а потім допомагала випікати хліб. Ось і сьогодні я намагаюся відволіктися від сумних думок, підкреслено уважно обполіскуючи дерев'яну миску в теплій воді. Ута лише один раз, кинувши на мене зацікавлений погляд, більше не дивується, і робить вигляд, що так і треба.

- Скоро тут все зміниться – чую я за спиною голос Санни. Ті ж слова сказав напередодні Інгвар, і вони магнітом притягують мою увагу. Дівчина ж, не звернувши на мене ніякої уваги, сідає за стіл і наказує Уті принести їй каші з медом. Біля сестри Інгвара моститься Хульда. Вона не з наших, приїжджа. Чоловік у Хульди бляхар, і вони в літній час подорожують по навколишнім мизам і селам, пропонуючи свій товар. А цілу зиму виготовляють його про запас, щоб було чим торгувати.

Санна з Хульдою вельми потоваришували. А як же інакше, адже жінка ціле джерело пліток і новин з усього острова? Її чекають на кожній мизі не менше ніж, Сноррі, її чоловіка та його виробів.

- Так-так, - знову повторює Санна. - Скоро тут все зміниться. Брат на тінг поїхав. Про заручення згадував. Видно, змовлятися будуть з Торвальдом Олафсоном щодо його молодшої доньки, Ейдін.

Тарілка вислизає з ослаблих пальців і плюхається в воду. Жінки кидають на мене незадоволений погляд, а я низько опустивши голову, беруся шукати в глибокому казані впущений посуд. В душі ніби відкривається величезна рана, що кровоточить. Біль рве серце гострими кігтями.

Я розуміла, що рано чи пізно Інгвару знадобиться дружина, але все одно почути, що це трапиться настільки скоро, виявляється нестерпно. Тим більше, коли тіло ще пам'ятає його ласки, губи горять від поцілунків, а у вухах звучать ласкаві слова.

- Отже, тут скоро з'явиться нова господиня? - запитує Хульда, відпиваючи з кухля ель.

- А як же! І, наскільки я знаю характер доньки Торвальда, вона не дозволить тут бути іншим жінкам – хіхікає Санна. - Дівчинка знає собі ціну. А Інгвар, вихований на прикладі наших батьків, не буде зраджувати дружині.

Її єхидний знущальний погляд обпікає мою спину.

- А ти, що ж? - цікавиться Хульда. - Тепер тобі доведеться поступитися місцем господині мизи.

- А мені час і свій дім будувати – зітхає Санна. - Ось видужає Сван, хай благословить його на довге життя Ун, і ми будемо свою мизу будувати. У нього земля біля струмка Агнети є. Там і поставимо будинок.

- Струмок Агнети хороше місце – задумливо промовляє дружина бляхаря.

Далі я вже не слухаю їх. У вухах приголомшливо шумить кров. Руки механічно продовжують робити свою справу, на обличчі застигла безпристрасна маска, а всередині ніби вогонь палає, спалюючи ущент всі почуття і думки. Ось, значить, що має змінитися. Ось, значить, про що хотів поговорити Інгвар. Так я позбавлю його від такої важкої розмови. Не буду муляти очі нареченій. І говорити нам нема про що. Він мене відпустив. Я вільна. І маю повне право повернутися додому.