Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Як так вийшло у моєму житті, що такі, як він, вказують мені на моє місце? Потрібно терміново щось вирішувати, якось я розслабився.

— Сашо, я не боротимусь з тобою за свою дружину. Подумай, варто наживати ворога? — присуваюсь ще ближче і відверто тисну авторитетом. — Нехай я і наробив помилок, але від неї так просто не відмовлюся.

— Ти вже відмовився, коли дозволив їй піти від тебе. І тобі не зі мною варто боротися, а з нею. Вона з тобою не хоче мати нічого спільного, не розумію, як ти ще цього не зрозумів?

— Я викупив завод, а ти вирішив помститися таким чином і дружину мою відбити? — це настільки хитромудра логіка, що навіть не підкопаєшся.

— Ти порівняв завод з Олесею? Думаєш, рівносильно? — посміхається цей ідіот, думає, він найрозумніший. — Ні, Андрію, я лише познайомився з дівчиною, у яку був довго закоханий, і нехай не відразу, але вона відповіла мені взаємністю. І тебе в моєму плані життя з Олесею немає і не буде. А те, що ти бачитимешся з донькою, ми теж обговоримо і дамо тобі знати. І не намагайся грати у свої ігри, Олеся не з тих жінок, які пробачають зраду, я б навіть сказав, скажи дякую, що вона не вбила тебе уві сні. Але ось знаєш, що мені ніяк не дає спокою: ти так її кохав, а чому тоді так легко зі секретаркою заспівав? Куди твоє кохання поділося в той момент? Невже жалюгідна інтрижка з Веронікою коштувала розлучення з коханою жінкою? Може, ти її й не кохав, а в тобі зіграв азарт? До речі, ти й всі ці роки особливо нею не цікавився, а зараз дивись, як войовничо налаштований. Знову ж ти просто не можеш допустити, що щось іде не по-твоєму. Мені здається, що якби не я, ти просто спілкувався з дитиною, якби взагалі спілкувався, а на колишню дружину навіть не глянув. Але тобою рухає дух суперництва, що я, саме я, можу забрати в тебе улюблену іграшку. Все, як у дитинстві.

Сашко підіймається зі свого місця і прямує до виходу, залишаючи мене наодинці зі своїми словами.

Він упевнений у тому, що Олеся вибере його, чому цього разу він настільки впевнений?

Припустимо, вони були разом, коли вона була самотньою, і йому, в принципі, не важко було стати її другом, але невже вона кохає його? Важко в це повірити.

Також я не вірю, що в мені грає лише азарт. Так спочатку не було. Ми й не ділили з ним дівчат, я навіть не дивився у бік тих, кого він вибирав.

З Олесею було складніше — я закохався у неї. От як зараз пам'ятаю, коли її вперше побачив. Руса дівчинка з приголомшливими ямочками на обличчі. Вона як промінь світла була в тому темному клубі, та й вона всім хлопцям з нашої компанії сподобалася, але обрала мене. І зараз має обрати. Інакше навіть не уявляю результату цієї ситуації.

Я злий як чорт, мене настільки розлютила його поведінка, що навіть не знаю, куди податися. Олеся повинна мені повірити, що не відпущу її цього разу, нехай я не ідеальний, але ніколи, твою матір, і не був ідеальним. Вона чудово знала, що я за людина, але колись таким покохала мене.

Наскільки пам'ятаю, тоді теж було нелегко, але я робив усе можливе, і вона стала моєю дружиною.

Так, Сашко має рацію, він побачив її першим і показав тоді мені дівчину, у яку був закоханий, але що мені потрібно було робити? Я побачив і не зміг її забути.

Олеся стала моїм усім, хоч і довелося її завойовувати. Мабуть, це другий бій, тільки тепер правила жорсткіші й перемога може мені дорого обійтися, але я так просто не здамся. Заради себе, заради нас, заради Даші та нашого майбутнього. Так, бл*ть, заради нашого минулого, в якому було стільки гарного, що цьому Вербицькому й не снилося. Якщо мені доведеться зі шкіри геть лізти — я буду. Головне, щоб Лисичка повірила в мене, а не слухала цього відмінника.

Як вона взагалі могла купитися на нього? Він завжди був дивним, але колись Сашко був моїм найкращим другом, і я винен лише в тому, що познайомився з його дівчиною раніше, ніж він.

Мені не хотілося думати, що крім особистої помсти, тут було щось інше, ні. Сашко не настільки сміливий, хоча після того, як я забрав у нього завод, він міг образитися.

Але як забрав? Викупив, не залишив іншого шансу, він хотів здавати його в оренду, а я запропонував адекватну ціну. З огляду на всі нюанси, він ще й хорошу суму зрубав. Перспективи, звісно, жодної, але нафіга йому завод, коли він влаштовує покази мод?

Я звільнив його від непотрібного тягаря й одразу ж випер з ради директорів, там йому точно нічого робити, а він швиденько прилаштувався до моєї дружини, здуріти можна.

Чомусь саме в цей момент я почуваюся настільки самотнім, що навіть дивно. Мій колишній друг після важкого робочого дня поїде до моєї жінки, яка приготує йому вечерю, він проведе час із моєю донькою, а потім під звуки дощу кохатиме мою Олесю, а я нічого не можу зробити. Просто повинен прийняти як факт, що у людей своє життя, і мені поки немає в ньому місця, але це ж певною мірою не справедливо.

Чому все так? У мене було все для життя, куди це пішло? Розумію, що є гріхи, які варто змивати кров'ю, але невже я не заслужив другого шансу? Мені потрібно зустрітися з Олесею, дати їй зрозуміти, що я проти її стосунків.