Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Отже, маєте завдання, – промовив викладач. – Стосується книжників і мечників. До наступної пари визначте, яка ваша основна стихія чи декілька, якщо вона не одна. Можете бути вільні!
Погляди студентів пронизували мене. Я тоді ще не знала, що таке «сором перед колективом», та зовсім скоро мала дізнатись. Коли ми виходили на перерву, Катря запитала:
– Ти сварилася з нею?
– Не я – вона, – заперечила я.
«Та щоб я сварилася з дикункою? – пирхнула Книга. – Лише дурні сперечаються з дурнями! Я лише доносила свою думку».
Свою думку вона доносила наступні пів року. Виявилось, що її поведінка на теорії магії – лише дрібниці в порівнянні з тим, що вона задумала далі.
Дем’ян Бурезнай, наш куратор, проводив історію Світлозем’я та світу.
– Сьогодні ми детальніше розглянемо Еру магічного хаосу. Основні битви, події, життєвий устрій, вірування та культура, людські угруповання, що передували князівствам.
Я хутко записувала дати й визначення, коли Книга ворухнулась. Це явище одразу напружило мене. І Катря, і Мирон також втупилися у Книгу. А проте, вона стихнула.
– Що було вирішальним у цій битві? – провадив викладач. – Олекса Звитяжець готував закляття, що мало змести ворожу армію з лиця землі. Але закляття перекинулось на нього самого! Ось чому битви Ери магічного хаосу мають непередбачувані розв’язки. Якби магія була контрольована, Східномор’я не припинило б свого існування, а кочовики, що знищили його, не полонили б увесь континент.
І тут почалося. Книга підскочила та впала на підлогу в проході. Усі ближні ряди витріщилися на це. Дем’ян Бурезнай змовкнув і нахмурився.
«Прокляття! Вернись сюди», – звеліла я.
Книга наче зловтішно оскалилась. Вона знову підскочила й опинилась на сходинку нижче. Такими підскоками вона попрямувала далі, аж поки не злетіла комусь на парту. Дівчата, що сиділи там, аж скрикнули.
– Ейворі Сніжна, це Ваша Книга? – поцікавився викладач.
– Так, – видавила я.
– Тоді зловіть свою Книгу! – незворушно звелів він.
Я кинулась за паперовим чудовиськом. Зневажлива посмішка Стефи, фиркання та хихотіння із секції мечників… Книга втікала від мене по всій лекційній залі. Я мусила бігати між рядами, ловила погляди, кинуті на мене – і проклинала свій артефакт! Ще тиждень тому я сподівалася бути тінню, тепер я – видовище для цілого курсу.
Врешті я спіймала Книгу.
– Тримайте її міцно, – порадив Дем’ян Бурезнай.
Я справді пішла до бібліотеки, щоб взнати, як знищити Живу Книгу. Звичайно, я не збиралась губити власний артефакт – лише хотіла мати засіб впливу. Але – велике «але»! – бібліотека була переповнена. Пари закінчились, а студенти не розходились. Книга люб’язно пояснила мені значення слова «посміховисько», і я зрозуміла, що тихенько зникну.
Одначе все було попереду. Наступного дня Катря втішала мене, що я нікого не цікавлю, а дивляться всі тому, що в мене гарна блузка. Першою парою було травознавство. Щоб уникнути казусів, я поклала Книгу на сидіння і сіла на неї. Від такого нахабства артефакт втратив мову.
Отож травознавство було єдиним предметом, який у нашої групи вів цілитель. Точніше, цілителька Галина Дрібноступ.
– Офіційно предмет зветься «травознавство», але доречніше було б назвати його «лісова флора», адже вивчатимемо ми не лише трави, – повела викладачка. – Книжники й мечники запитають: навіщо вам це, невже ви будете варити зілля? Ні. Ви поступили до бойової академії, а отже, рано чи пізно, ви зіткнетеся з Лісом. Тому ви повинні знати, що в ньому небезпечно, а що може врятувати вам життя.
Уже після цієї пари трапилась неприємність. Стефа дивилась на мене, очікуючи чогось. Невдовзі до мене підійшла Валерія із приятельками.
– Привіт, Ейворі! – посміхнулася вона. – Я чула, в їдальні тобі не вистачило виделки й довелося їсти руками. Тому я вирішила дати тобі подарунок.
Вона простягнула руку й сипонула на парту купу виделок. Як мило. Якщо я хотіла забрати їх та запевнити її, що буду вдячна до кінця життя, то Катря просто вибухнула:
– Забери їх собі. Ми не колекціонуємо столове приладдя, – процідила вона.
– Чому ж? – запитала Валерія. – Вони недешеві. Може, продасте і купите собі щось пристойніше, ніж це дрантя.
Це вперше поливали брудом не мій одяг, а моєї сусідки. Вона стиснула руки і якось так вдихнула, наче зараз схлипне.
– Валеріє, передай Стефі, що я порадив так більше не робити, – несподівано втрутився Мирон.
Результат мене приголомшив. Валерія спалахнула, взяла виделки та пішла. Ми з Катрею витріщилися на хлопця. Він вдав, що нас не існує, та цілковито зосередився на парі. Лука Сизий проводив теорію магії.
– Логічніше було б говорити про темряву, якщо ми вже почали тему про стихії, – мовив він. – Проте екзаменаційна зала зайнята, а про темряву ми говоримо переважно в ній. Тому наша тема сьогодні – артефакти. Я дам вам завдання за бажанням, часу буде до понеділка. Але згодом про це. Що ви знаєте про артефакти?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.