Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Підійнялося багато рук.

– Прошу, – викладач кивнув на якогось цілителя.

– Артефакти – це речі з часткою магії. Вони бувають Малі, Великі та Легендарні.

– Правильно, – кивнув Лука Сизий. – Малі артефакти створюють цілителі, Великі та Легендарні – з’явилися в сиву давнину. З Малими артефактами знайомі ви всі: перо, побутова книга, ліхтарики, обігрівачі… Серед них бойові артефакти – вибухові, захисні. Та якщо ви досі вірите в казочки, я одразу розчарую вас: не існує гіпнотичних артефактів. Не існує артефактів, які лізуть вам у голову, стирають пам’ять. І якщо ви не пам’ятаєте, що було вчора, то в вас просто дірява голова, а не якийсь лиходій помахав артефактом і стер вашу пам’ять.

Студенти засміялися:

– Життєво…

– І Каменя повеління не існує також. Якби був, ніякої проблеми з темрявою у нас не було б. Тому не надійтесь, що одного дня з’явиться герой з Легендарним артефактом, і темрява нам буде не страшна. Темрява завжди буде страшна.

Студенти вже не сміялись.

– Отже, далі, – сказав Лука Сизий. – Великі артефакти – це Книги та мечі. Але все частіше Живі Книги зараховують до Легендарних артефактів, – коротко глянув на мене. – Легендарні артефакти – це артефакти рідкісні чи й зовсім унікальні. Певне, найвідоміші з них – це Книги хоронителів. Кожного разу, як я розповідаю цю тему, це найцікавіше для вас. Чи не так?

Студенти схвально загомоніли. Лука Сизий усміхнувся.

– Книги хоронителів були створені в Драконову еру. Всього таких артефактів шість, по одному на стихію. У кожній Книзі хоронителя ув’язнено дракона. Тому вони й так звуться – хоронителями драконів. Але най-най-найулюбленіша ваша тема – їхні мутації. Хоронителі не просто тримають дракона у Книзі – вони поєднані з ним на анатомічному рівні. І коли вони приймають таку Книгу, вони свідомо погоджуються на це – певну мутацію, що змінить їх. Саме тому в них такі очі – очі дракона. Райдужка на все око та вертикальна зіниця. Можемо пожартувати, що вони такі собі люди-дракони, – підмигнув він.

Я слухала, затамувавши подих.

– Цікавий аспект – хоронитель темряви. Кожен із вас знає, що темрява та чорні маги – поза законом і підлягають знищенню. А проте, орден темряви на чолі з хоронителем темряви – незалежна структура, що не підпадає під жодні закони. Члени цього ордену – єдині чорні маги, яких не чіпають.

– Чому? – поцікавився хтось.

– А ти уяви, що хоронитель образиться і випустить чорного дракона – правда, весело буде? – зронив Лука Сизий. – Жарти жартами, але це дійсно так. Ми підтримуємо з орденом темряви нейтрально-дружні стосунки, інакше станеться катастрофа.

– Чому ж чорні маги не вступають до ордену, щоб бути в безпеці?

– Тому що їх не беруть, – відрізав викладач. – Хоронителі – це вельми специфічні й вимогливі люди. Тим паче хоронитель темряви! Але повернемось до Драконової ери. Першу Книгу хоронителя було створено…

Я потягнулася за пером… І втратила пильність. Моя Книга вирвалась та полетіла. Я зреагувала миттєво: рипнулась, підскочила і схопилася за своє паперове чудовисько. Що ж далі? Невже клята Книга здалася під моєю вагою і спокійно опустилась? Ні! Вона рвонула догори, зависла під стелею – і я разом із нею!

Студенти присвиснули.

– Та як ти… та що ти тільки… – зашипіла я. – Опустись! Опустись, я сказала!

Не те щоб я боялась висоти, однак літати над головами студентів було некомфортно. Книга зловтішно хихотіла та метеляла мною, як могла. Вона то кидалася вгору, то металася вниз, аж я хвилювалась, чи не потрапила по комусь ногою… Після першого здивування над залою здійнявся регіт.

Ось тоді я вперше зрозуміла, що воно таке – отой «колективний сором». Коли тобі байдуже на всіх довкола, коли не знаєш жодного з них… Але соромно до кінчиків пальців! Я відчула пекельну ганьбу. Чіплялася за Книгу, губилася і хотіла запхикати.

– Спокійно, Ейворі, без паніки, – почав Лука Сизий. – Ви не повірите, але таке часто трапляється.

– Мамо рідна! – реготав якийсь книжник. – Хтось має записувач чи вміє записувати Книгою? Запишіть мені, будь ласка! Я вдома показувати буду!

– Я ще раз повторюю: спокійно, – говорив Лука Сизий. – Спробуйте пояснити їй, що вона чинить неправильно. Підіть з нею на компроміс.

– Власними руками порву! – ледве-ледве прогарчала я.

«І-і-і!..» – радісно звискнула Книга та особливо різко метнулася вбік.

А тоді я впала. Просто на Ратмира. Видно, з рефлексами в нього все добре, бо він скочив і підхопив мене на руки. За один цей епізод я готова була вирвати кожен аркуш Книги, пошматувати і розвіяти за вітром. Я спершу заклякла… А потім сахнулась, наче це якась нечисть тримала мене.

– Будь ласка, – буркнув Ратмир. – Завжди радий допомогти.

Роздався дивний звук: це Лука Сизий пустив закляття в мою Книгу, і вона гепнула на підлогу.

– Найближчі пів години літати не буде, – прокоментував викладач.

Трусячись, я підхопила Книгу та повернулась за парту.

– Я промовчу, – мовила Катря.