Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Лео, ти чарівник? Так? — схвильований голос дівчини вивів мене з заглиблення в себе.

— Шо?

— Ну, я ж бачила… — Сашка мало не пританцьовувала від надміру почуттів. — Сказав щось, помахав руками і замість купи іржавого металобрухту ось це диво. Яка краса. Так і хочеться погладити.

— Хочеться — гладь, — знизав я плечима. — Він наш. Помічник. Але май на увазі, що це не іграшка, а бойовий дрон.

— Яка краса, — Саша пропустила мої слова повз вуха, простягла руки до безтурботно завислого в повітрі робота, схопила його і зайнялася улюбленою справою всіх дівчаток: гладити і тискати.

Взагалі, повітряний розвідник і справді був гарний. Приємні, плавні обводи. Полірований до блиску корпус. А головне, для підвищення аеродинамічних властивостей, з нього нічого не стирчало — дула випромінювачів, антени, все було розміщено всередині і прикрито рухомими перегородками. Так що в стані спокою дрон і справді більше скидався на пластикового птаха-іграшку, ніж на смертоносну зброю.

Гаразд, нехай. Чи багато радощів було в її житті? Роботу все одно, а дівчинці приємно. Он, яка щаслива. Наче я справді іграшку їй подарував. Хоча яке життя — такі й іграшки. Це до вторгнення дівчатам дарували плюшевих ведмедиків, слоників, квіти та цукерки, а тепер — бойовий дрон замість квітів та цукерок. Зате, як би що, захистить і скривдити не дасть. Ніяка шпана і близько не поткнеться.

Шпана не поткнеться, факт. А от якщо хтось серйозніший…

Погляд упав на шматки одного з ремонтників. Он хоча б ці. Якби не 348-й… Ось де міць. Навіть у мирному виконанні. Його б у помічники… Жаль, таку махину з собою не потягнеш. У межах полігону ще куди не йшло, а у місті з цим гігантом не розвернутися. Був би він хоч трохи компактнішим. До речі… Може я і його зможу апгрейдити?

Підійшов до затихлого Утильника і приклав долоню до масивної опори.

«РУА-348н, — повідомила система. — Автономний комплекс для утилізації неорганічних відходів. Стан — рекомендується профілактичний ремонт. Ступінь зношеності механізмів та агрегатів — 16%. Необхідний Ремкомплект — 1 набір. 5 золотих кредитів. Навик «Робототехніка» 1-го рівня. Справний механізм можна модифікувати. Ремонтувати? Так/Ні?"

Так, тільки зачекайте, дайте дочитати до кінця. Я навіть долоні потер від передчуття.

«Доступна модифікація: Самохідна автономна система вогневої підтримки. Вартість: Модифікатор 3-го рівня. 40 золотих кредитів. Важка броня. Середнє озброєння. Ракетний комплекс «Земля-повітря». Необхідний навик «Робототехніка» 2-го рівня»

Вау! Та це ж просто свято якесь. Я ж бачив ці САСи на картинках. Щось на кшталт великої черепахи. Така собі напівсфера діаметром близько двох метрів, увінчана спареною пусковою установкою. Суцільна броня з якогось секретного металу, що відбиває навіть плазмові розряди. Зі штатного озброєння — 76-мм авіаційна гармата і два великокаліберні кулемети на висувних турелях.

І все це щастя за якихось жалюгідних сорок кредитів. Звісно, беру. Ось тільки з модифікаторами засідка. Я маю один 2-го рівня, три — першого, але 3-го рівня немає.

Думаючи над цим, я крутив у руці один із шестигранників, доки не звернув увагу, що одна грань у нього не гладка, і навіть не з насічкою, як на монетах, а усіяна чимось на кшталт дрібних зубчиків. Дістав другий. Аналогічно. Гм…

Взяв у кожну руку по одному і притис їх один до одного. Мигнуло, як при фотоспалаху, і один шестикутник зник. Натомість той, що залишився тепер ідентифікувався тепер як Модифікатор ІІ рівня.

Ес! Так!

Виконав ту ж операцію ще раз і… нічого не сталося. Шестигранники не бажали об'єднуватися. Не зрозумів? Це що разова акція? Чи ліміт апгрейду модифікаторів має тимчасове обмеження? Типу, не більше одного на годину/добу?

Підніс пластинки до очей, придивився уважніше. А ось і відповідь. На шестиграннику 2-го рівня зубчики трохи більше ніж на 1-го. І, відповідно, в зачеп не входять. Міг би й сам здогадатися, що поєднувати можна лише ідентичні частини.

Сховав «одиничку», дістав з інвентарю «двійку» і підніс його до щойно покращеного шестикутника. Зморгнув, від спалаху, і мало не цмокнув від радості, отримавши модифікатор 3-го рівня. Ось тепер те що треба.

— Сашо, хочеш ще раз подивитися на магію?

— Зробиш ще одну пташку?

— Не зовсім. Розвідників нам більше не треба. Це швидше, ммм… — обзивати самохідку черепахою не хотілося. Якось прикро звучить. І хоч у кіберів немає емоцій, але все ж таки. Один літературний герой говорив: «Як ви човен назвете, так він і попливе». О, вигадав! — Це буде Бронек. Від бронтозавра.

— Бронтозавр?

— Так. Жили такі звірятка на Землі ще до того, як люди з'явилися. Хіба ти не вчила зоологію в школі?

Дівчина зненацька почервоніла і похитала головою.

— Мама з вітчимом працювали, і я з семи років доглядала сестричок. Не до навчання було. Іноді батьки приносили якісь підручники. Тож писати, читати і рахувати я вмію, а систематичних знань, особливо таких — ні.

— Вибач…

— Нема за що, — хитнула головою дівчина. — Не ти ж у цьому винен. Та й соромиться мені особливо нічого. Чи багато ти знаєш тих, хто закінчив школу? Я — жодного. Ти будеш першим.