Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сплячі красуні 📚 - Українською

Читати книгу - "Сплячі красуні"

366
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сплячі красуні" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 222
Перейти на сторінку:
батько, якби дійсно знав, сказав би, що любить його і що він не зробив нічого поганого; сказав би — це інші хлопці зробили погано. І, о так, він захотів би впевнитися, що Джаред у контакті зі своїми почуттями.

— Звісно, це все. Навіщо б я брехав?

— Я тебе ні в чому не підозрюю, Джаре, я тільки хотів упевнитися. Мені справді полегшало від того, що я тебе знайшов за цим телефоном, що почув твій голос. Справи погані. Ти ж це знаєш, авжеж?

— Йо, я чув про цю новину.

Більш того, він бачив новину: Стару Ессі в курені з заліпленим білою павутиновою маскою обличчям.

— Ти говорив із Мері?

— Ні, тільки ще до обіду.

Він сказав, що якраз збирався з нею зв’язатися.

— Добре.

Батько повідомив, що точно не знає, коли він повернеться додому, що Лайла на службі, а Джареду треба залишатися вдома.

— Якщо ця ситуація не владнається швидко, буде кепсько, позамикай двері, тримай телефон під рукою.

— Йо, звісно, тату, я буду тут у безпеці, але тобі справді треба залишатися там довше? — Як би його висловитися делікатно. Бо це відгонило несмаком — вказувати на такий очевидний факт: близько до того, як уголос сказати, що вмираюча людина помирає. — Я маю на увазі, що всі утримувані в тюрмі жінки. Отже… вони просто позасинають… правильно?

Наприкінці останнього слова прозвучало легеньке тремтіння, якого, як сподівався Джаред, батько не вловив.

Наступне запитання: «А як щодо мами?» — формувалося у нього в думці, але Джаред не думав, що зможе вимовити його, не заплакавши.

— Вибач, Джареде, — промовив Клінт після кількох секунд повної тиші. — Я поки ще не можу звідси піти. Хотів би, але персонал не в повному складі. Утім, я буду вдома зразу ж, щойно зможу. Обіцяю.

А потім, мабуть відчувши те запитання, якого не промовив Джаред, він додав:

– І мама теж буде. Люблю тебе. Будь обережним і нікуди не виходь. Відразу ж дзвони мені, якщо я буду тобі потрібен.

Джаред проковтнув усю свою тривогу, яка купчилася у нього в горлі, і зумів попрощатися.

Він заплющив очі і глибоко дихав. Ніякого плачу більше. Йому треба вилізти зі свого брудного порваного одягу, піти в душ. Тоді справи бодай трішки покращають. Джаред виважив себе з крісла на ноги і зашкутильгав до сходів. Ритмічне гупання лунало знадвору, а за ним — деренчливе, якесь бляшане торохтіння.

Крізь скляну панель на вершечку передніх дверей йому видно було садибу по той бік вулиці. Останній із житлових будинків на їхній вулиці належав місіс Ренсом, сімдесят-из-чимось-літній жінці, яка, завдяки відсутності в Дулінгу законів стосовно зонування, провадила пекарсько-кондитерський бізнес просто у себе вдома. Це був акуратний, світло-зеленого кольору дім, обвішаний навіконними ящиками, в яких весело буяли весняні квіти. Місіс Ренсом сиділа у пластиковому садовому кріслі на своєму заїзді, потягуючи кока-колу. Якась дівчинка, років десяти чи одинадцяти — напевне онучка, Джареду подумалося, що він її вже якось там бачив — гупала баскетбольним м’ячем об асфальт, роблячи кидки в одиноке кільце, що стояло обіч заїзду. Хвіст брунатного волосся помахував із вічка позаду її темного бейсбольного кашкета. Дівчинка виконала дриблінг колом, метнулася туди-сюди, обводячи невидимих супротивниць і вийшла на джампер[162] із середньої дистанції. Ступні поставила не зовсім ладно, тож кидок вийшов зависоким. Кручений м’яч вдарився об верхівку щита, рикошетом підскочив угору і відлетів на сусіднє подвір’я — порослу бур’янами й лабуззям ділянку перед першим у ряду незаселених будинків на їхній вулиці.

Вона пішла забрати м’яч, шарудячи між лабузинням. М’яч підкотився до самого ґанку порожнього будинку — зовсім гола деревина, на віконних шибках досі фірмові липучки виробника. Дівчинка зупинилася, задивившись угору на будівлю. Джаред спробував угадати, про що вона зараз думає. Що це сумно: дім, в якому ніхто не живе? Чи, що це лячно? Чи, що весело було б пограти всередині, поганяти м’яча в порожніх коридорах. Закидати уявні лей-апи у кухні?

Джареду дуже хотілося, щоб його батько або мати приїхали додому скоріше.

3

Вислухавши розповідь Рі Демпстер двічі — другий раз, щоб прикмітити суперечності, яких більшість утримуваних не могли уникнути, коли брехали, — Дженіс Котс зробила висновок, що ця молода жінка каже залізну правду, і відіслала її назад до камери. Хай якою вона була виснаженою після вчорашньої незгоди її організму з мексиканською вечерею, Дженіс відчула дивний приплив бадьорості. Нарешті з’явилася справа, за яку вона може взятися. Вона так довго, довго чекала підстави, за якою могла б видати Дону Пітерзу його документи на вихід, а якщо ключова деталь в історії Рі знайде підтвердження, вона нарешті зможе приперти його до стіни. Дженіс викликала Тіґа Мерфі і чітко пояснила йому, чого їй треба. А коли офіцер не скочив негайно виконувати:

— У чому проблема? Візьміть гумові рукавички. Ви знаєте, де вони лежать.

Він кивнув і поплентався виконувати для неї цю дрібну, але неприємну криміналістичну роботу.

Вона подзвонила Клінту:

— Ви будете вільні хвилин за двадцять, доку?

— Звісно, я якраз збирався поїхати додому, перевірити, як там син, але мені вдалося його розбудити.

— Він спав? Щасливець, якщо так.

— Дуже смішно. Що трапилося?

— Трапилася одна добра річ у цей йобнутий, пересраний день. Якщо все вийде, я збираюся вигнати Дона Пітерза геть під сраку. Я не очікую від нього жодної фізичної загрози, такі знущальники зазвичай вдаються до фізичних дій, коли унюхають слабкість, але я не проти, щоби в кімнаті був інший чоловік. Краще підстрахуватися, ніж потім шкодувати.

— Це розвага, в якій я радо візьму участь.

— Дякую, доку.

Коли вона розповіла йому про те, що Пітерз на очах Рі змусив робити Джінет, Клінт із себе видушив:

— От сучий син. А хто-небудь уже говорив із Джінет? Скажіть мені, що ні.

— Ні, — сказала Котс. — У певному сенсі в цьому й полягає вся краса. — Вона прокашлялася. — За теперішніх мерзосвітніх обставин Джінет нам і не потрібна.

Тільки-но вона завершила цю розмову, як її телефон задзвонив знову. Телефонувала Мікейла, і Мікі не витрачала часу. У жінок усього світу в Перший День Аврори не було часу, щоби зайве його витрачати.

4

За двадцять два місяці роботи на «Ньюз Америка» Мікейла «Мікі» Морган бачила чимало гостей, які губилися під гарячим студійним світлом, безпорадно нашукуючи відповіді на запитання, до яких не були готові, або намагаючись виправдати бездумні заяви, які вони зробили багато років тому і які збереглися на відео. Наприклад,

1 ... 58 59 60 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплячі красуні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сплячі красуні"