Читати книгу - "Сплячі красуні"

Такі призові моменти попадань у лабети траплялися доволі часто, але до надвечір’я Першого Дня Аврори Мікейла ніколи не бачила справжнього знавісніння. І знавіснів цього разу не хтось із гостей.

Вона сиділа за пультом у телевізійнім фургоні — очі сяйливі, хвіст пістолетом, завдяки понюшкам техніка. В переділі з кондиціонером у задній частині фургона чекала, відпочиваючи, її наступна гостя, одна з тих жінок, яких розганяли сльозогінним газом перед Білим Домом. Жінка була молодою і гарною. Мікейла вважала, що вона мусить справити сильне враження, почасти тому, що була красномовною, а головним чином тому, що на ній досі було видно наслідки дії того газу. Мікейла вирішила зробити інтерв’ю з нею перед фасадом Перуанського посольства, далі по цій же вулиці. Будівля стояла яскраво освітлена сонцем, яке акцентуватиме червоні подразнені очі жінки.

«Крім того, якщо я просто правильно її поставлю, — подумала Мікейла, — здаватиметься, ніби вона плаче кривавими сльозами». Думка була огидною; утім, саме так і робили бізнес на каналі «Ньюз Америка». Не відставати від «Фокс Ньюз» — справа не для слабаків.

Вихід у прямий ефір було призначено на 16:19, після завершення бесіди, яка точилася в студії зараз. Джордж Елдерсон — крізь пасма зачосу масно сяяла його лисина — інтерв’ював лікаря-психіатра на ім’я Еразм ДіПото.

— Докторе ДіПото, чи траплялися в історії світу подібні цьому епідемічні спалахи? — запитав Джордж.

— Це цікаве питання, — промовив ДіПото. Він був у круглих окулярах без оправи і в твідовому піджаку, в якому під прожекторами, либонь, було спекотніше, ніж у пеклі. Хоча профі є профі: складалося враження, ніби він не пітніє.

— Подивися на цей маленький святенницький рот, — сказав її технік. — Якби він спробував срати крізь таку маленьку дірочку, його б розірвало.

Мікейла заливисто розреготалася. Почасти це був кокс, почасти втома, почасти звичайний переляк, поки що придушений професіоналізмом, який просто чекав часу, щоб вивільнитися.

— Будемо сподіватися, що ви маєте цікаву відповідь, — сказав Джордж Елдерсон.

— Мені на думку спадає Танцювальна пошесть 1518 року, — сказав ДіПото. — Це також була пошесть, яка вражала тільки жінок.

— Жінок, — промовив голос позаду Мікейли. Це була та протестантка з-під Білого Дому, яка й собі підійшли подивитися. — Саме жінок. Помилуй нас, Господи.

— Той спалах розпочався з жінки на ім’я пані Троффеа, яка шалено танцювала на вулицях Страсбурга шість днів і шість ночей, — сказав ДіПото, налаштовуючись на свій предмет. — Ще до того, як їй упасти, до неї приєдналося багато інших. Ця танцювальна манія поширилася по всій Європі. Сотні, можливо, тисячі жінок танцювали в містах і селах. Чимало померло від сердечних нападів, крововиливів у мозок або виснаження. — Він зважився на легеньку, зарозумілу посмішку. — То була просто істерія, і поступово вона вщухла.

— Ви хочете сказати, що Аврора щось подібне? Підозрюю, що багатьом нашим глядачам важко буде з цим погодитися.

Мікейла зраділа, побачивши, що Джордж не зміг утриматися від недовірливої інтонації в голосі і виразу на своєму обличчі. Джордж переважно був просто базікало, але десь під оксфордською сорочкою в нього билося маленьке, гаряче серце репортера.

— Сер, у нас є свідчення про тисячі жінок і дівчат з цим волокнистим матеріалом — з отими коконами, що покривають їхні обличчя й тіла. На це наражаються мільйони людей жіночої статі.

— Я жодним чином не применшую серйозності ситуації, — сказав ДіПото. — Абсолютно ні. Проте фізичні симптоми і справжні фізичні зміни внаслідок масової істерії не є рідкісними. У Фландрії, наприклад, наприкінці вісімнадцятого століття десятки жінок демонстрували стигми — кровоточиві рани в себе на долонях і ступнях. Попри гендерну політику і політкоректність, я вважаю, ми мусимо…

Й отут уже в кадр ввірвалася Стефані Кох, продюсерка «Денних подій». Грубошкіра завзята курійка віком за п’ятдесят, яка бачила вже всяке і більшість із того показувала по телевізору. Мікейла сказала б, що Стефі захищена панциром від усіх і будь-яких диких опіній гостей. Але, схоже, в її панцирі таки була щілина і доктор ДіПото з його круглими окулярами і маленьким святенницьким ротом її знайшов.

— Про що ти, к-херам, тут базікаєш, ти, обладнаний пенісом гербіл?[163] — закричала вона. — У мене дві онучки цілком обросли цим лайном, вони в комі, а ти гадаєш, що це жіноча істерія?

Джордж Елдерсон заспокійливо підняв руку. Стефані її відбила. Вона плакала злими сльозами, нависаючи над доктором Еразмом ДіПото, котрий, втиснувшись у спинку крісла, зирив угору на цю шалену амазонку, яка з’явилась нізвідки.

— В усьому світі жінки щосили намагаються не заснути, бо бояться, що ніколи не прокинуться, а ти гадаєш, це жіноча істерія?

Мікейла, технік і жінка з демонстрації протесту тупилися в монітор, як причаровані.

— Давайте рекламу! — глянувши повз Стефані Кох, гукнув Джордж. — Народе, нам потрібно зробити перерву! Інколи трапляються стресові речі. Утім, це живе телебачення, а отже…

Стефані крутнулась, дивлячись поза камеру, на режисерську кабіну:

— Не смійте давати рекламу. Навіть не здумайте, поки я не розберуся з цим шовіністом, з оцим шматком лайна.

Вона досі була в своїй гарнітурі на голові. Тепер Стефані зірвала з себе ті навушники з мікрофоном і почала дубасити ними ДіПото. Він підняв руки, щоб захистити собі тім’я, і тоді вона врізала йому в обличчя. З носа у нього пішла кров.

— Ось тобі жіноча істерія! — кричала Стефані, репіжачи його своєю гарнітурою. В миршавого доктора тепер кровоточив і рот. — Ось така вона справдішня жіноча істерія, ти… ти… БРУКВА!

— Бруква? — перепитала жінка-протестантка і почала реготати. — Вона оце щойно обізвала його бруквою?

Пара студійних монтувальників кинулися гамувати Стефані. Поки вони з нею боролися, ДіПото спливав кров’ю, а Джордж Елдерсон сидів із роззявленим ротом. Студія зникла, замість неї на екрані пішла реклама «Симбікорта»[164].

— Завиграшки, — промовила жінка-протестантка. — Це було круто! — Вона перевела погляд. — Питання, чи можна мені трохи отого? — Вона показала очима на купку порошку на заламінованому робочому графіку техніка.

— Йо, — відповів він. — Сьогодні тут безплатний бар.

Мікейла дивилася, як жінка набирає трішки собі на ніготь і смакує.

— Здорово, — посміхнулась вона Мікейлі. — Я офіційно