Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Чутки іноді бувають цікавими, — прокоментувала я почуте.

— І лякаючими, — додала ельфійка.

Євіанна та замок імператора були від нас у двох тижнях, якщо вірити Юрії. Але вони вже займали значну частину неба біля горизонту. Замок здавався величезним та високим, але насправді був ще більшим. Він був в центрі міста, а тому значну його частину воно закривало собою. Якби не магія, то такі масштаби були б неможливі. І тепер, коли я знала на що здатна Юрія, я справді вірила, що знайшлися маги, які змогли звести такі споруди та стіни. Вона всього лише студент Університету Магії, початківець, нехай із силами забраними в Демона. А що може зробити найсильніший та найдосвідченіший маг в цьому світі? Жахлива сила…

За розмовою з Люцеттою час минув швидко. Її вік дозволяв розмовляти з нею на безліч тем, і їй завжди було що сказати. Вона була приємною в розмові, та не ставила зайвих питань, що мені сподобалось. По ній було видно, що моя бліда шкіра її цікавила, а ще більше мій есток. Та вона уникала цих тем.

Під вечір, коли ми вирішили заночувати під деревами невеликого гаю, за вартового погодилася бути Юрія, що бувало не часто. Та якщо так, то можна спокійно спати, адже більшість відомих мені істот вона спалить до попелу, або розірве на шмаття.

Перед сном мені вдалося зовсім трішки порозмовляти з нашою вартовою:

— Юріє, — промовила я та оглянулася, щоб переконатися, що нас ніхто не чув. — Розкажеш про те, що ти назвала цитаделлю жаху? Чому така назва?

— А ти як думаєш? — відповіла вона усмішкою та легким безумством в очах, що швидко погасло. — Діано, менше за все на світі я бажаю пригадувати те місце. Це справжній жах, що не відпустить мене до самої смерті. Та що там… Я не впевнена, що після смерті отримаю спокій від того місця.

— Добре, вибач, — відповіла я їй, розуміючи, що краще не запитувати про це. — Я піду спати. Гарної тобі ночі, Юріє.

— Тобі теж, люба подруго.

Я лягла окремо від Деяна, вирішивши побути наодинці цієї ночі. Та заснути я так і не змогла, зрештою сівши перед багаттям, де довго мовчала в компанії Юрії. Чомусь мені здалося, що вона очікувала такого ходу подій. Нічого дивного, адже з усіх людей, саме вона мене розуміє краще всіх. Навіть Деян, з яким я зблизилася досить сильно, не міг таким похвастатись.

— Юріє, розкажи щось цікаве, — все ж промовила я та підкинула декілька гілок у вогнище. 

— Про що саме? 

— Ти знаєш щось маловідоме про князівських богів? Тих, яких називають напівбогами, — я обрала тему випадково, не маючи в думках нічого, що б стосувалося богів. 

— Знайшла в кого запитати, Діано, — посміхнувшись промовила Юрія. — Практично нічого не знаю. Тоді вже краще ти скажи мені, чому у князівств, здається єдиних на Континенті, немає божества смерті? В Імперії є Крипта, в Королівстві Пантія теж є якийсь бог. Здається, навіть в ельфів такі є. 

— Ніколи не думала про це. Ніколи не чула згадок на тему цього. Як правило душу померлого віддають тому богу, якому молилась людина при житті. Або тому, перед яким згрішила. 

— Все в Об'єднаних Князівствах працює через одне місце, — промовила Юрія.

— А-а-а! Допоможіть мені! — почувся крик, що був зовсім поруч.

Від нього прокинулися всі, хто не спав, але від кого саме треба було рятувати ельфійку, ми так і не зрозуміли. Та схоже, що вона і сама не зрозуміла, адже після того, як порозмахувала руками від страху, знову заснула. 

— Я знала, що в неї з головою щось не так, — монотонно прокоментувала Юрія побачене. 

— Чому вона так тебе дратує? — поцікавилася я спостерігаючи, як Ігор та Деян знову полягали спати, тепер вже з руками на руків'ях мечів, про всяк випадок. —  Тільки насправді. А не через те, що вона на Ігоря поглядає. 

— Бо я із вищих імперців, а вона ельфійка, — відповіла вона так, наче це було очевидно. 

— Але ти ж не ставишся так до мене чи Ігоря. 

— Бо ти виглядаєш як вища імперка, а з Ігорем я сплю та люблю його, Діано. Не біси мене такими дивними питаннями. 

— Добре, як скажеш, — погодилася я. 

Насправді не зовсім поділяла таке ставлення Юрії до інших людей. Але якщо вже такі звичаї у Вищому Місті Євіанни, то нехай буде так.

Пізніше я вперше, з того разу в степу, попросила Юрію використати на мені магію, щоб було простіше заснути. Безсоння швидко зникло і прокинулася я вже вранці. Повітря стало ще холоднішим, і якби не моя природа, то я вже б мала бажання потерти долонями по тілу, щоб зігнати прохолоду зі шкіри.

Від багаття йшов приємний запах, і поглянувши туди, я помітила, як Деян готує на вогні якесь м'ясо наткнуте на палицю. Біля нього лежав мій арбалет, і я вже захотіла розізлитися через це. Але це бажання зникло одразу ж я він помітив, що я прокинулася, та підніс м'ясо до мене. 

— Що це? — запитала я приймаючи їжу.

— Качка, — відповів він та вказав пальцем кудись за той гай, біля якого ми ночували. — Там є ставок, де їх багато.

— Болти всі на місці? — вимовила я перше, що спало на думку.

— Так, я вистрілив всього один раз. Болт пробив качку та потонув, але мені вдалося його знайти, — промовив він, і я лише після цього помітила, що його волосся ще було мокруватим. — Дуже гарна зброя.