Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

виднілися нові, аж лискучі будівлі, оскільки Російська Федерація готувалася приймати наступну Зимову Олімпіаду. Сонце відбивалося від скляних поверхонь, якими були облицьовані зовні Палац зимового спорту «Айсберг», центр ковзанярства «Адлер Арена» і «Большой лєдовий дворєц». Воно освітило новий сталевий каркас сучасного стадіону на 55 тисяч місць. Отримання права приймати Олімпійські ігри 2014 року, саме собою, стало найголовнішим пером на ушанці федерації (припустімо, що в ушанку можна увіткнути перо). Перемога стала стрімким кроком пострадянської Росії на міжнародну арену. Політичні лідери Росії прагнули скористатися цією можливістю, щоб нагадати світу тривалу історію їхньої країни як культурної й торгової держави — і довести, що її культурне й торговельне майбутнє буде настільки ж блискучим. Не в останню чергу завдяки міжнародним інвестиціям, російська економіка у серпні 2011 року зросла більш як на 4% за рік. Усього за попередній місяць в країну надійшло 90 мільярдів доларів іноземних грошей, що втричі перевищувало той самий місяць попереднього року. І найголовніше, чим могла похвалитися Росія наприкінці того літа, — одна найбільш прибуткова приватна західна компанія захотіла й собі долучитися до цього дійства. Російський уряд обрав Сочі як найкраще місце, щоб заявити всьому світу про цей щасливий для Росії факт.

Рекс Тіллерсон, генеральний директор згаданого величного західного корпоративного гіганта, не взяв до уваги жагу російської влади до визнання й святкування, тому вирішив у серпні 2011 року особисто відвідати Сочі. У Росії за валюту правили лояльність і дружба. Тож Тіллерсон чудово розумів, що його присутність на церемонії оголошення про вражаючу й безпрецедентну дружбу між найбільшою нафтовою компанією Америки і найбільшою нафтовою компанією Росії стане інвестицією у невеличкий милий фонд приязного ставлення. Тіллерсон розраховував, що зможе накопичити цієї приязні достатньо, щоб протриматися в цій угоді кілька років (насправді, десятиліть), аби отримати з неї якнайбільше вигоди. Угоді цій не бракувало ризиків; поїздка Тіллерсона до Сочі присвячувалася управлінню ризиками.

У середині 2011 року генеральний директор Тіллерсон міг дозволити собі ризикнути. На той момент «ЕкксонМобіл» отримала безліч різних можливостей, і більшість із них були ласими. Галузеві аналітики оголосили про «повернення до днів процвітання, що передували фінансовому колапсу 2008 року». Компанія випереджала решту недержавних нафтових і газових компаній на планеті практично за всіма показниками 2011 року. Тіллерсон і його команда щойно відзвітували про чистий і необтяжений заставою прибуток у 21,3 мільярда доларів у першій половині 2011 року, що давало їм можливість встановити світовий рекорд з річного корпоративного прибутку. Акції «ЕкксонМобіл» за тринадцять місяців зросли на 45%, майже удвічі перевищивши зростання фондових індексів і цін на сиру нафту. За рік обсяги видобутку корпорацією нафти піднялися на 10%, а видобуток природного газу аж на 25%. Керівництво розширило присутність «ЕкксонМобіл» на всю територію Сполучених Штатів, придбавши доступ до мільйонів акрів родовищ сланцевого газу в Пенсільванії, Арканзасі, Луїзіані і в епіцентрі видобутку сланцевого газу, формації Барнетт в Техасі, чиї щедрі дари простяглися прямісінько до порогу штаб-квартири корпорації «ЕкксонМобіл» в Ірвінгу. Додайте до цього, що інженери Тіллерсона нещодавно здобули довіру Департаменту врегулювання і забезпечення, Бюро з управління енергетикою океану (BOEMRE), яке щойно схвалило заявку «ЕкксонМобіл» на відновлення робіт з буріння в Мексиканській затоці. Керівники BOEMRE з радістю з’ясували, що пропозиція «ЕкксонМобіл» «відповідає новим суворим стандартам, запровадженим після катастрофи «Глибоководного горизонту».

Незважаючи на це, внутрішній видобуток був маленьким потічком у потужному нафтогазовому річищі «ЕкксонМобіл». Команда Тіллерсона мародерствувала по всьому світу, не лише там, де мала тривалий досвід роботи — на кшталт Катару або Гвінейської затоки на західному узбережжі Африки. Компанія оголосила про відкриття нового нафтового родовища на Східній Яві, провінції Індонезії, про переговори з китайською компанією щодо «спільної оцінки потенціалу шельфового газу» в провінції Сичуань, і пробурила свої перші сланцеві свердловини в Польщі, країні, видобуток сланцевого газу в якій обіцяв бути більшим, ніж у будь-якій іншій незалежній європейській державі.

Однак усі ці славні новини тьмянішали на тлі блискучих можливостей, наданих Росією. Жодне місце на Землі не йшло в жодне порівняння з привабливістю євразійської вуглецевої спокуси. Справжні обсяги нафти й газу в російських надрах були непорушною державною таємницею, але те, що було відоме, завдавало танталових мук видобувникам нафти й газу в усьому світі. Росія вже видобувала близько 15% світової нафти, і цей видобуток здійснювався тими самими іржавими технологіями, які використовувалися ще за радянських часів. За достовірними даними, в російських надрах міститься газу більше, ніж в будь-якій іншій державі на Землі — до чверті від усього світового запасу. Утім, складно було знати напевно, як багато нафти й газу може ховатися глибоко під щільними сланцевими формаціями Західного Сибіру і скільки його може бути безпосередньо в морі, на континентальному шельфі — на краю Чорного моря на півдні або в Охотському морі на сході, чи, що найцікавіше, в Карському морі на півночі, в Північному Льодовитому океані.

Майбутній партнер «ЕкксонМобіл», державна нафтова компанія «Роснєфть», якій належало право на буріння російського континентального шельфу, дійшла висновку, що лише в одному Карському морі було щонайменше 36 мільярдів барелів нафти. Додайте сюди природний газ, і обсяги зростуть до 110 мільярдів барелів нафтового еквівалента. Це був для Тіллерсона потенційний переломний момент — збільшити вчетверо кількість наявних світових резервів «ЕкксонМобіл». Тож не треба було бути генієм, аби розуміти, що поїздка в Сочі, щоб промасажувати тендітне російське его, була необхідністю.

У Сочі, для увіковічнення підписання нового стратегічного альянсу між «ЕкксонМобіл» і «Роснєфтью», чекали напохваті підконтрольні російській державі телевізійні камери. Про угоду, яка вимагала негайних інвестицій завбільшки у 3,2 мільярда доларів США для розроблення нафти й газу в Карському морі, оголосили як про угоду двох рівних сторін, кожна з яких вкладалася в справу однаковою мірою. «Роснєфть» пропонувала «унікальну ресурсну базу» (усю цю нафту й газ на арктичному узбережжі Росії), а «ЕкксонМобіл» — «унікальні технології» (досвід спроб принаймні подолати усі перешкоди буріння на арктичному шельфі). Один російський чиновник в Сочі відважив «Екксон» комплімент, що їхні платформи в Канаді «можуть витримати удар тонного айсберга».

Коли Тіллерсон виступав від імені «ЕкксонМобіл» на церемонії підписання, його беземоційна, з техаським акцентом, корпоративна промова не відповідала його справжньому і дуже непідробному ентузіазму. «Це великомасштабне партнерство — важливий стратегічний крок, — заявив він. — Домовленість підносить наші відносини на новий рівень і створить значущу цінність для обох компаній». Найважливішим представником з російського боку був не керівник «Роснєфті», а чиновник російського уряду. Владімір Путін, прем’єр-міністр Російської Федерації, а також її колишній і майбутній президент, не