Читати книгу - "Ніщо з цього не правда, Ліса Джуелл"

Алікс прокидається о п'ятій годині. Перше, що вона робить, це тягнеться до телефону і перевіряє його на наявність чогось, абсолютно чогось, що могло б наштовхнути на думку про те, що її чоловік повертається додому. Але нічого немає. Вона кладе телефон на тумбочку біля ліжка і лягає назад. Сходить сонце, і її штори світяться персиково-червоним кольором, а будинок скрипить і зітхає, розширюючись до своїх розмірів. Вона годує кота і випиває величезну склянку води, а за мить чує кроки в коридорі, і там з'являється Пелюстка.

Від подиву, що її племінниця, свіжа й крихітна в блакитній бавовняній нічній сорочці, контрастує з похмурими думками, якими Алікс переймалася цілу ніч, їй майже перехоплює подих. "Доброго ранку, сонечко", - каже вона. "Ти так рано прокинулася".

"Я завжди люблю рано вставати, - каже вона. "Мені подобається, коли є тільки я".

Алікс киває їй і посміхається, а потім пропонує поїсти і випити соку. Вона відчиняє задні двері, щоб впустити свіже нічне повітря. Вона спорожняє посудомийну машину і час від часу поглядає на Пелюстку, коли та повільно їсть миску вівсянки за кухонним столом. Вона не розмовляє з нею, залишає її насолоджуватися ранковою самотністю. Вона дзвонить Натану. Готує каву. Знову дзвонить Натану. Вона не має жодного уявлення, жодного, що їй робити далі.

Алікс не знала, що час може плинути так повільно, як цього дня. Вона повертається в ліжко о 7 ранку і спить близько години, але незабаром знову не спить, ранкове сонце пронизує її крізь штори і тіло, голова повна голок гострої тривоги і осколків уривчастих думок. Вона змушує себе з'їсти кілька тостів і випиває три еспресо поспіль, жодне з них не торкається боків її виснаження. Як довго, запитує вона себе, як довго вона зможе просто сидіти і чекати?

О дев'ятій годині вона вважає ввічливим зателефонувати Джованні. Він одразу ж бере слухавку. "Джио, - каже вона. "Натана все ще немає вдома. Будь ласка, якщо ти мені щось недоговорюєш, скажи мені зараз!

Густа, гнила тиша на іншому кінці дроту говорить Алікс усе, що їй потрібно знати. "Ні", - каже він жорстко. Ні. Ми просто залишили його в барі. Як ми завжди робимо. Нічого не було".

"Ну," - каже Зої, коли Алікс переказує їй це за мить. "Братанський кодекс. Він би так сказав, чи не так?

Алікс зітхає. Вона знає, що Зої має рацію.

"О котрій годині він зазвичай повертається після пиятики? запитала Зої.

"Після обіду?

"Тоді давай не будемо хвилюватися до обіду", - каже Зої, і Алікс киває, але потім їй щось спадає на думку, і вона дістає свій телефон і відкриває банківський додаток. Вони з Натаном мають спільний банківський рахунок. Вони завжди мали його, відколи стало зрозуміло, що Алікс ніколи не стане заможною людиною, а Натан уже заробляє. Натан ніколи не заглядає на нього. Він ніколи не дивиться на банківські виписки, рахунки з ресторанів і не зберігає чеки. Він витрачає гроші, припускаючи, що приблизно врівноважує свої витрати з доходами, і здебільшого він не помиляється.

Вона прокручує розділ "Неоплачені платежі" свого онлайн-банкінгу, шукаючи щось, що могло б пояснити, де він може бути, але нічого не знаходить. Нічого після платежу в барі у Вест-Енді, де, за словами Джованні, його залишили, на суму 25,60 фунтів стерлінгів. Ніяких платежів за Uber. Ні рахунків за готель. Нічого. Він зник без сліду.

Настає полудень. Над головою з'являються темні хмари, і температура нарешті падає на градус чи два. Зої та Максін затрималися довше, ніж планували, і в повітрі відчувається дивний неспокій, ніби вони перебувають у залі очікування, очікуючи на якесь оголошення.

Алікс проводить годину у своїй гардеробній, обнишпорюючи кишені одягу Натана, шукаючи більше ключів до його поведінки, але нічого не знаходить. Сестри пропонують їй їжу, але вона не може їсти. Вона не може думати. Вона ледве може дихати.

Темні хмари набирають обертів, а потім, десь о четвертій годині, починається гуркіт, а о четвертій тридцять починається дощ, повітря наповнюється свіжістю, і спека нарешті спадає. Вони бігають і зачиняють вікна в усьому будинку. Алікс знову телефонує Джованні, але він не відповідає. Сестри кажуть їй, що за годину їм треба йти, дітям треба робити домашнє завдання, котів треба годувати, сьогодні шкільний вечір, і Алікс розуміє, що як тільки сестри підуть, вона опиниться в пастці в будинку, не зможе піти без дітей, тому швидко перевдягається з літньої сукні в легінси та кросівки і щодуху біжить до будинку Джованні, який знаходиться за півмилі звідси. Він бреше; вона знає, що він бреше. Їй потрібно зустрітися з ним віч-на-віч, подивитися йому в очі, подивитися в очі його партнера, дізнатися правду про те, що сталося минулої ночі.

Він виглядає шокованим, коли бачить її біля дверей. Він прочиняє їх трохи, а потім відчиняє повністю, зітхнувши з покірністю. "Досі не видно його?" - покірно запитує він.

"Ні. Досі нічого. І, Джио, будь ласка, не поводься зі мною, як з ідіоткою. Я знаю, що щось сталося минулої ночі. Поглянь. Вона вивертає кишені з речей, які знайшла на взуттєвій полиці. "Дивись", - повторює вона. Це Натана. Я знайшла їх минулої ночі. Він прикидається, що він чистісінький, а потім я знаходжу телефонні номери дівчат, надряпані на серветках, пакетики з кокаїном. Я маю на увазі, серйозно, просто будь чесним зі мною. Чи була там дівчина минулої ночі? Просто скажи мені!

І тоді з Джованні вилітає вся затяжка, він запрошує її зайти і садовить за кухонний стіл, заставлений уламками сімейного обіду, і тарілками, принесеними з раптового дощу, ще з бризками дощової води на краях. Вона бачить, як Джованні та його партнер обмінюються поглядами, а потім він повертається до неї і каже: "Там була дівчина. Але якщо серйозно, чесно, Алікс, нічого не було. І я присягаюся, що Натан ніколи раніше не йшов з дівчиною. Я не знаю, хто ця Дейзі на серветці. Може, хтось, хто шукав роботу, або офісне приміщення, або ще щось. Ми постійно розмовляємо з випадковими людьми, коли виходимо на вулицю.