Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Памʼятаю момент, коли я прибігла йому розповісти, що Олівія мене дуже боляче вдарила за те, що я не хотіла одягати сукню, яка їй подобалась, а він просто відмахнувся і сказав, що вона знає, що робить. Тоді в мені щось ніби вмерло. В мене більше не було нікого, хто б мене захистив.

І мене дратує, що ректор ставиться до мене, як до якоїсь інрашки, що просто йому належить! Цілує, а потім виставляє за двері, потім робить вигляд, що нічого не сталося і включає режим: «Все, тепер ти моя навіки і я не потерплю з тобою поряд інших чоловіків!».

— Зуби обламаєш! — в голос розізлилася я своїм думкам.

— Що?

В його погляді зараз була Безодня.

— Що чув, — гаркнула я. — Значить тобі можна все, так? Цілувати мене, а потім виставляти за двері зі словами забудь, робити вигляд, що нічого не було, а потім говорити, що я навіки твоя! Мене вже це дістало! Я не річ, Райвене Даккаріоне НоʼКсарісе! Я маю почуття і ти підпишеш мені це кляте звільнення, чуєш?!

Все, от тепер можна прощатися з життям.

Погляд в лорда-ректора був таким, що він зараз похоронить мене разом з усією Академією.

Хай хоронить!

Він підняв руку, клацнув пальцями – і перед ним з’явився аркуш.

— Я підпишу дозвіл. Але з однією умовою.

Я насторожено стиснула чашку.

— Якою?

Він нахилився ще ближче.

— Я поїду з тобою.

— В якості кого, боюсь запитати?

— Ні, рідна, ти тільки-що довела, що ти зовсім не боїшся, — усміхнувся він. — В якості твого обранця, кого ж ще.

Його темні очі зловісно блиснули, немов у хижака, що загнав жертву в кут. Але водночас у їхній бездонній глибині спалахнуло щось інше — щось, що змусило моє серце знову зробити цей клятий, нестерпний кульбіт у грудях.

Все, несіть мені труну, я ляжу і засну вічним сном…

ЩО?!

— А я для вас тоді хто?

Він подивився на мене, як на якесь нерозумне створіння.

— Моя обраниця, звісно ж, яку я офіційно представлю на Балу Вічності в Асаї.

Все, оце-то точно труба! Виносьте мене…