Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

- Я думала, що справа упіймання злочинців виключно прерогатива органів поліції.

- Так то воно так. Але доказів причетності Нонни або когось із її оточення немає. Поки що це тільки твої припущення. А ось у разі якщо ти прислухаєшся до моїх слів і зробиш, як я кажу, з'явиться шанс... треба її спровокувати. Тоді й можна буде без натяків заявляти в поліцію про свої припущення.

- Може, ти й маєш рацію. Я готова прислухатися до твоїх слів. Все одно мені втрачати вже нічого. Завтра ж зроблю, як ти пропонуєш.

- Ось і чудово. Мені треба подумати. Знаєш, не так просто відразу зрозуміти й оцінити правильно почуте від тебе. Одне зрозуміло, що минуле нас не полишає, а з твого досвіду цілком очевидно, що здатне маніпулювати нашими вчинками в сьогоденні. А ти не думала про те, щоб кинути все і повернутися зі мною в Україну? Там ти б змогла спокійно почитати щоденник Густава, не боячись, що хтось полюватиме на тебе і на нього.

- Я не можу.

- Чому?

- Не знаю. Не в моїх правилах тікати. Через гордість, упертість... або цікавість. Можливо, я просто маю продовжувати справу, ввірену мені Густавом. Це величезна махина, якою, якщо не керувати, то розвалитися, не встигнеш і оком моргнути. Тоді у Нонни з’явиться справжня підстава вважати мене нездарою та нікчемою. Що? Втеча? Нізащо.

- Для цього наймають професіоналів-менеджерів. Але я тебе розумію, твоя мета розібратися в сенсі того, що відбувається. Я з тобою, кохана. Я тобі допоможу.

Артур дивиться прямо і відкрито. У всій  його потужній постаті відчувається стільки сили й надійності та водночас природної невимушеності, що в мене не лишається жодного сумніву, що я маю вірити йому й покладатися на його досвід.

Чи має бути інакше? Звичайно, що ні. Якби тільки не пошкодуквати згодом.

Страшно подумати, але з головою моєю щось коїться недобре, якщо виникає така думка.