Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

московського? Барвистість, велич цілої історії, рухливість народних мас, напруженість конфліктів, вільна гра сил, величезна роля великих особистостей, примат права і логіки, індивідуалізм — це на Заході. Однотонність, придавленість особистости, безбарвність історичних подій, безрізничкованість народної стихії, непропорційно велика роля держави — це в Московщині. Боротьба цісарів з папами, повна драматичних моментів, — це Захід. Розправа всемогучих царів з позбавленим всякого значення духовенством — це Московщина. Завзята і вперта боротьба феодальних лицарів з королями — це Захід. Відтяпування голів своїм «холопам» — як називав своїх бояр Іван IV — це Московщина. Трагічний конфлікт старої віри з реформою і ще більш імпозантна реакція першої — це Захід. Суперечки за мертву букву між офіційною Церквою та «раскольніками» — це Московщина. Кальвінізм, цвінґліянство, лютеранство — там. «Приґуни», «хлисти», «диромоли», «скапци» — тут. Великі постаті французької аристократії, що не забувають навіть на ешафоті своєї гідности, — це Франція. Малодушна банда теж «аристократів» з ласки царської, що вештаються по константинопольських та празьких кабаретах і шинках, дожидаючи там рятунку своєї країни, — це Московщина. Не позбавлений певного драматизму момент страти Людовіка XVI або його великого противника О. Кромвела — це Европа. Замордування останнього Романова в льоху, не знати де і не знати ким — це Московщина. Г. Мірабо, Л. Кавеньяк, Ж. Клемансо — три стовпи трьох епох французької буржуазії — це там. Замоскворецький купець Островского, Фєдя Родічєв, Хлєстаков–Кєренскій — три постаті також трьох епох буржуазії — це тут. А. Лавуазьє, якому відтяла голову Республіка, «не потребуючи науки», — по одній стороні, а проф. Грєдєскул, Тімірязєв, Ґорькій, Шаляпін в позі лакея перед владою — по другій. Ціла плеяда аристократичних імен, знаних цілому континентові, що стояла на чолі або вандейських повстань, або армій коаліцій, які боролися проти французької революції, — це Захід. Генерали Брусілов, Паліванов, Клємбовскій, Ґутор і купа інших московських аристократів, що боролися за III Інтернаціонал, — це Московщина» (Д. Донцов. «Підстави …»).

«Коли читаємо історію Европи — читаємо історію її народів. Читаючи історію Московщини, не бачимо нічого, крім темної маси, що сліпо віддана своїм вождям, рухаючись сьогодні в однім, а завтра в другім напрямі. В 1618 році це поляки були в Москві, але в 1832 році не москвини, тільки ґен. І. Паскєвіч був під Варшавою. В 1708 році прийшли в Україну шведи, яких затьмити не могла навіть велика постать їх короля; так само і в 1812 році прийшли до Московської імперії «двунадєсят язиков». Але проти шведів і французів билися не москвини, але Пьотр «Вєлікій» та Александр «Блаґаславєнний». Там історію робили класи, партії, нації та великі одиниці — суспільство. Тут — держава, уряд, що скував і класи, і одиниці, і ціле суспільство. Ця остання прикмета є прикметою всіх примітивних суспільств, утім числі і московського. Тут ми і приходимо до суті європейського і московського антагонізму» (Д. Донцов. Там же).

«В примітивних громадах сепарація Я від МИ, одиниць від маси не є довершена. Одиниця не живе ще своєю думкою, тільки збірним розумом маси. Веління моральні, правні, релігійні та політичні, відчуваються не як веління власного Я (сумління), але як незрозумілі накази згори. Відповідно до цього в примітивній суспільності установлюються і відносини між одиницями або їх групами до загалу. Загал тяжить над одиницею і групою, як всемогуче божество, яке тільки можна благати про ласку, але в ніякому разі не вимагати своїх прав. Звідси приголомшеність і пасивність одиниці, відсутність правної психіки, повний брак власної (автономної) моралі, яка заступлена наказами або києм. Ці прикмети примітивного суспільства знаходимо в повній мірі у суспільстві московському. В протилежність їй у суспільствах культурних бачимо велику роль одиниці та її вільних угруповань, почуття особистої гідности, почуття власних прав і обов’язків, активність у громадському житті. Звідси — Selfgovernment (самоуправа) в найширшому значенні в Европі, отже, і в Україні частинно навіть по Полтавській катастрофі, а хаос та абсолютизм — у Московщині. Цей примітивізм, ця аморфність у будові московського національного організму видко на всіх полях громадського життя в Московщині: на полі соціяльнім, родиннім, політичнім, релігійнім і духової культури» (Д. Донцов. «Підстави…»).

«Европейські письменники XIX ст. основну прикмету московської культури — що так разюче відрізняє її від європейської — бачили в тому, що ані особа, ані верства чи стани, ані міста, ані Церква в Московщині не мали випроваджених з власного права привілеїв. Незайманість особи, станова чи провінціяльна самоуправа, права особи чи стану, права власности — все це москвини завдячують ласці царській і є дійсні лише до відкликання. В Европі — органічна сполука власноправних суспільних сил. В Московщині — розпорошеність і безправ’я. Московська система, яка перед Полтавою діяла напомацки, по ній розгорнулася на все життя, а за большевизму набрала безприкладного цинізму» (Д. Донцов).

«Московською національною інституцією їхнього суспільного устрою є «абщіна». Нею захоплювалися і «слов’янофіли» і «западнікі», монархісти і соціялісти. В абщінє одиниця цілком зникає. Вона не має ніяких прав супроти загалу. Особисте зусилля, особиста думка тут непотрібна, і тому її не респектується. Оброблений і поліпшений моїми власними зусиллями кусник поля не є моїм і при черговім переділі може відійти якомусь неробі. Пропадає стимул до поліпшення, до особистих зусиль, до особистої ініціятиви. «Моє» цілком не відділене від «твоє», і тому права одиниці, заснованого на особистому зусиллі, абщіна не визнає. Так само не визнає вона і особистих обов’язків. За податки відповідає не одиниця, а загал. Кожний член живе колективною мудрістю маси. Звідси національна філософія Москвина: «Ти є лише частина загалу, а сам у собі ти є ніщо» (Л. Толстой. «Война і мир»). Великий знавець московського народного життя Г. Успенський пише: «Така частинка звикла віками коритися чужій волі і тому критично не може поставитись до наказів і всі накази виконує. Власного переконання і власної моральности Москвин не має. Він є цілком порожній глечик, який можна наповнити, чим хочете» (Г. Успєнскій. «Власть землі»). Нині ці частинки можуть «усмірять польскій мятєж», завтра «асвабаждать братьєв слов’ян», позавтра битися за III Інтернаціонал. Ця частинка кориться всьому, що волею долі «набіжить на неї». Вона не має ані поняття права, ані обов’язків. Вона не відповідає за свої вчинки, бо до того призвичаїло її кріпацтво, коли за неї відповідав «барін» та «абщіна» (Д. Донцов. Там же).

Подібний устрій мають в Московщині і всі інші їхні суспільні групи. Ані одна з них не існувала через себе і для себе, як