Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пан Халявський 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Халявський"

394
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Халявський" автора Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 88
Перейти на сторінку:
він усе ще сердиться й бурчить щось про себе; звісно, лаяв він нашого старанного хазяїна. А коли я помічав, що він заспокоювався, то я дратував його, кричачи йому у віконце берлина:

— А що, Кузьмо! Почастували нас? — або: — Ну як тобі туляк отой? Га? Кузьмо?

І Кузьма починає його перебатьковувати знову, а я регочу.

Коли проїжджаємо, бувало, через якесь місто, то я й почну кепкувати з Кузьми та й кричу йому: «Дивись, Кузьмо, чи не кличуть нас куди в гості, а то завертай…»

— А щоб вони не діждали! — відповідав завсіди сердито Кузьма. — Тут, видати скрізь москаль такий, як він є. З ним знайся, а камінь за пазухою держи. Стережіться ви їх, а мене вже не підведуть.

Таким побитом ми докотилися до Москви. Ото місто, так місто! Три наші міста Хороли зліпити разом, так ще й не зрівняється. А скільки там цікавого, прикметного! Уявіть собі, що в кількох місцях лежать на лавах, столах тощо хліби, калачі, пироги і всякого-превсякого харчу, і все те за один день розкуплять, з'їдять — ото навдивовижу!

Захоплений такими думками, я проїхав через Москву, не помітивши більше нічого. А втім, місто безладне! Вулиць безліч, а куди котора веде, нічого не розумієш! Бог з нею! Я б занудився в такому місті.

Щодалі ми з Кузьмою від'їжджали від Москви і, виходить, ближче під'їжджали до Санкт-Петербурга, тим частіше питали подорожні про мене в Кузьми: хто я, відкіля їду, чи не везу свою карету на продаж і все отаке. Так Кузьма відбивався від них спритно, на свій манір: «А киш, москалі! Знаємо ми вже вас. Гетьте собі далі!»

Якщо ж траплялося, що мандрівники розпитували про мене в самого мене, тоді я казав їм усе про себе, і багато хто з них цікавився дізнатися про все, до найменших дрібниць, що до мене стосувалося; берлин мій також привертав увагу їхню, і вони радили мені в Санкт-Петербурзі, вивізши його на майдан, запропонувати охочим купити. І я був не від того, аби ціна була путня за сей міцний, спокійний і затишний берлин.

Одного разу, відпочиваючи разом з іншими мандрівниками, я в розмові дізнався, що ми в Петербурзькій губернії. «Виходить, ми недалеко вже й від Санкт-Петербурга», — подумав я, зрадівши, що незабаром не муситиму сидіти цілий день на одному місці, що вже дуже давалося мені взнаки. Я сів собі в берлин і заснув, скоро ми зрушили з місця.

Чи довго ми їхали, не знаю, коли се Кузьма будить мене й кричить: «Приїхали — місто!» — «Що місто, то я бачу, — сказав я, позіхаючи й випростовуючись, — а чи приїхали ми, про се дізнаюся, розпитавши перше, що се за місто».

Слід було гадати, що Горб-Маявецький, вірник мій, упередив, написавши сюди, що я їду, бо всіх, котрі в'їжджали, розпитували, хто й відкіля їде, і коли дійшла черга до мене, то помітно було, що чиновник, котрий спинив усіх під час в'їзду до міста, зрадів, почувши моє ім'я. Посміхнувшись, коли я пояснив що я підпрапоренко, регулярної армії одставний господин капрал, Трохим Миронів син Халявський — він записував, а я тим часом, щоб показати йому, що я бував між людьми й знаю політику, став йому рекомендуватися і просив його прийняти мене в свою атенцію та по-дружньому сказати щиро й одверто, в яке місто мене привезли?

— Здається, і питати нема чого, — сказав чиновник, витріщивши на мене очі, — вас привезли в Петербург.

— От бачите! — скрикнув я, дивуючись і тужно дивлячись на Кузьму. — А мені треба бути в Санкт-Петербурзі.

— Та годі вам, се однаково, — сказав чиновник сквапно, поспішаючи до інших.

— А побожіться, що се однаково: Петербург і Санкт-Петербург?

— Де ви спинитеся? — спитав чиновник з досадою й зовсім не думаючи розвіяти мої сумніви.

— У Івана Йвановича, — відповідав я спокійно, щоб він помітив, що і я на грубощі можу відповідати грубощами.

— В якій частині, в чиєму будинку? — вже гримнув чиновник.

— В його ж будинку і спинимося. Він знайомий моєму Іванові Опанасовичу.

— Де будинок його? Мені се треба знати.

— Так би ви й сказали, — відповідав я. — Ось записка… ось. Де вона?.. Кузьмо! А де записка про будинок?.. Чи не її тебе вона?..

— А ви, мабуть, загубили? — відповідав суворо Кузьма.

— Не загубив, а розірвав разом з рахунком туляка… пам'ятаєш?

— Еге! Шукайте вітра в полі!

— Набридли ви мені тут з своїм… хто се, слуга ваш, чи що? — спитав чиновник.

— Ні, се мій лакей, Кузьма, — сказав я.

— Ну, рушайте ж собі швидше до міста. Про таких молодців-диваків незабаром усі дізнаються.

— Авжеж дізнаються, — сказав я, сів у берлин і в'їхав до міста…

Отже, се таки місто Санкт-Петербург, що в календарі позначене під назвою «столиця». Я в'їжджаю в нього, а мої однолітки, товариші, приятелі й сусіди не знають навіть, де і є се місто, а я не тільки знаю, а й бачу його, й в'їжджаю до нього. «А яке ж місто?» — будуть у мене розпитувати, коли я повернуся з вояжу. І я взявся оглядати місто, щоб зробити свої зауваження.

Не бачивши нікого поважнішого й ученішого, як доміне Галушкинський, я вважав, що він від усіх поважніший і вченіший; та, побачивши реверендисима начальника училища, я побачив, що він цяця, а доміне Галушкинський проти нього

1 ... 58 59 60 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Халявський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Халявський"