Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

– Ми пити не будемо, пане Мовчун. Ми з цієї хвилини розпочинаємо голодування! – випалила Мар’яна, і Мар’ян згідливо кивнув головою.

Райська пташка знесла яєчко.

Воно покотилося по клітці, впало на землю і розбилося.

Це помітив тільки м’ясник і став набивати люльку, хоч вона була з тютюном.

Кася пожбурила в куток із фікусом канарейковий айфон, куплений у Ялті Мішком, бо безліч разів набирала його номер, а він не відповідав. Хотіла запитати цього подонка, чому помічник міністра не виконує розпоряджень свого шефа? Адже Гомельський дав йому конкретні завдання: допомогти моїй мамуні відігнати хапуг-податківців і міліціонерів-хабарників від її генделика, знайти мені двомісну кімнату в гуртожитку Академії, зрештою, по-віпівському одягнути до… Дня Незалежності…

Було іще кілька «чому» до Мішка, але його телефон одбивався казенною фразою: «абонент не може…» А що ж він може, цей, Йосип на Говерлі! Абонент? Ввихатися біля кожної жіночої задниці?

Напала болюча, проникаюча в усе єство, образа. На розгнузданого огиря, який вважає, що йому в цій державі все дозволено, бо він денщик генерала. На Україну, яка терпить таких понтовиків[91] на вершинах влади.

Та найглибша образа за рідненьку мою маму Віруню. Моє велике диво на всьому білому світі. Мою красулю і в сорок років. Мою розумаку. Сучасну, модернову, не затовчену сільськими буднями. За неї образа на них усіх.

А хто це вони? Хіба тільки примітивний денщик Мішко?

Кася чомусь не захотіла підніматися вище.

І раптом сахнулася: а ти, Касько, Йосип на Говерлі? Не лише терпиш, а й лигаєшся з ними. Хіба не так? Ну, так! Так! То й що? Я мушу допомогти мамці. Хто ж їй іще допоможе? Хто?

Думала про маму.

Вона все жила мрією: відбудувати на фундаменті давно розібраного прадідівського фільварку, за який розкуркулили та вивезли до Сибіру всю родину, будинок і – відкрити в ньому невеличкий затишний ресторанчик в українському стилі. З давніми подільськими стравами, настоянками і наливками, із забутими народними піснями. Марила цим. Звідки воно в неї взялося, у завідуючої сільським клубом? Просто бізнесова манічка якась – привчити теклівців жити, «як у Європі», хоч ніде вона, як і я, в тих європах не були. А от щоб так.

Тому й розпочала із примітивної теклівської розливайки, щоб заробити грошенят і відкрити в Теклівці ресторанчик, куди ходитимуть сім’ями земляки.

Спершу мамі заздрили з кожного сільського двору. Навіть ковбасники, що жили з одеського Привозу. До півночі вона напікала запахущих пиріжків з капустою, картоплею, сиром, ягодами. Тато жартував: спробуй ще зі скрєпками або динамітом! Бабуня Ксеня молола м’ясорубкою сало з часником для смачних бутербродів, які вчитель малювання Роман Безпалко називав «канапки». Смішно, адже канапка – це маленький нерозкладний диванчик. Але пан Роман пояснював, що такий диванчик то є – фотель.

Бабуся тоді пекла для генделика свої знамениті манзарі.[92] Тому там постійно товклися чоловіки, в яких ще не вивелася копійчина, бо жінки продавали на трасі молоко, сметану, масло, бараболю, квашенину, яйця, а дехто із пияків та деякі шпаркі вже збували вінницькому скупщикові земельні паї за дрібні долари, які бачили і тримали в руках вперше. То мамця наскладала тоді трішки і «зелені». Вона планети під собою не чула.

Та згодом перестали вчасно платити зарплати вчителям і медикам, пенсіонерам пенсії. На Теклівку насунули злидні, а на розливайку хабарники з кожної шпарини.

Мамо-мамо-мамуню… Фундамент прадідівського будинку заріс кленчуками, акацією, земляною грушею.[93] А в льоху водяться гадюки.

Все! Мертві бджоли. Облом!

Кася впала лицем на подушку. Судома звела її тіло від красивих видовжених пальців на ногах до золотавих кучерів на голові.

Стало нестерпно шкода мами, тата, бабусі Ксені, себе, навіть… Боді Багната… Теклівки… України…

Катря несподівано зайшлася риданням, затрусилася вся і занишкла.

Був у мене Бодьо. Засмаглий. Пружний. Вродливий. Від нього дихає могутня енергетика, гайдамацтво, дурманна хтивість, чоловічність. Хочеться. Дуже хочеться, але хай іще побігає, солодша буду.

Каже, що демократична революція ось-ось почнеться. Можливо, з Краснодону.