Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я одразу ж побіг шукати Ілька. Він сидів у себе за хатою і стріляв з рогатки горобців.
— Ага, а я у море йду на «Зорі»!
— Бреши краще, — сказав Ілько так байдуже, що я аж розсердився.
— А навіщо мені брехати? Завтра на світанку зі швартових знімаємось! Рибу забирати підемо.
Ілько опустив рогатку.
— То це таки правда?
— Авжеж, правда. Мене з собою дядя Влас бере.
— Ох, ти!.. — не стримав Ілько заздрісного вигуку. — А може, й мене дядя Влас візьме, як я попрошусь?
— Не візьме, — упевнено відповів я, — У тебе в табелі двійки є. А він мені ще раніше сказав, що коли в табелі буде хоч одна двійка…
Тут я схаменувся. Але Ілько одразу ж здогадався, в чім річ, і зневажливо сказав:
— Подумаєш, двійки в табелі! Буду я собі мозок сушити. Прій вже ти над книжками. А я ось як закінчу школу, то сам у риболовецьку бригаду попрошусь. І візьмуть. Знаєш, яким я рибалкою буду? На все Чорне море! Це вже я твердо вирішив… А ти ким будеш?..
— Тато каже, що інженером або лікарем…
— Пхе!.. — скривив губи Ілько. — Так то ж — тато, а самому тобі ким хочеться бути?
— Військовим моряком.
— Це діло, — погодився Ілько. — Це тобі не якийсь там лікар, що тільки й знає: «дихайте» та «не дихайте» та ще «ось вам порошки» і він зареготав.
— Гайда в кіно, — запропонував я. — Мені мама цілого карбованця дала.
Але в кіно ми не потрапили, Напроти цигаркового кіоска Ілько зненацька зупинився.
— А знаєш що? Давай не підемо в кіно. Ти краще позич мені десять копійок.
— Навіщо?
— Сигарет куплю, «Десну». Сірники у мене є, а сигарет немає.
Я знав, що Ілько покурює. Одного разу Марія Степанівна навіть тютюн з його кишені витрусила. Але при мені він ще ні разу не палив. Я вагався: дати йому десять копійок чи ні?..
— Шкода? Я ж віддам. Підемо зараз на берег, покуримо. А дома скажеш, що в кіно був.
— А тобі продадуть? — нерішуче запитав я.
— Ха! Давай карбованця, я розміняю.
Продавщиця спершу справді відмовила:
— Ти ще малий курити.
— Що ви, тьотю! Хіба ж я собі? Батько послав. А я ще зроду не курив. Я ж знаю, що це — шкідливо, ми в школі учимо….
— Ну, коли батькові…
За хвилину ми вже мчали до берега. Тільки біля кінотеатру Ілько на мить зупинився, нагнувся й підняв із землі використаний квиток.
— На! Покажеш матері, що в кіно був. А як спитає, яка картина, то назвеш, яку вже бачив.
— Вона ніколи не питає.
— То ще краще.
Ми сіли під скелею, яка ховала нас від людських очей. Ілько витяг з кишені сигарети і вправно стукнув великим пальцем по пачці.
— Бери, — запропонував мені.
Я вагався. Було трохи страшно. Мій тато палив, але я ще ніколи не чіпав його цигарок, хоч часом і було таке бажання — потягти раз, спробувати, як воно… Тепер спокуса дуже близько. Варто тільки простягти руку. Ніхто не побачить. І ніхто не знатиме, крім Ілька. Але Ілько — хлопець надійний, нікому не скаже.
— Та бери, — наполягав він. — Ти ж тепер — моряк, на шхуні плаватимеш!
Це переконало. Справді, якщо Ілько й не плаватиме, та курить, то чому б і мені не спробувати?
Ілько дав мені припалити, потім припалив і сам, випустив з рота густий клубок диму. Я теж пухнув димом.
— Бачиш, зовсім не страшно, — сказав Ілько. — Тільки ти затягуйся. Ось так, диви…
Він втяг у себе дим і випустив його тепер уже двома цівками з ніздрів. Я теж спробував, але закашлявся. Ілько засміявся і зверхньо сказав:
— Ще не вмієш. Ну, нічого, навчишся. Я теж раніше не вмів. Так ми сиділи, курили і розмовляли про те, про се. Голова у мене трохи наморочилась, і всього мене охоплювало якесь безвілля, сковувала млість. Я подумав, що це навіть добре, що Ілько порадив купити сигарети. Сам би я й не спробував, як це — курити.
— Ану глянь, скільки коштує квиток? — запитав Ілько.
Я подивився.
— Тридцять копійок.
— Ну, то дай мені ще двадцять, а в тебе залишиться сімдесят.
— Навіщо?
— Мені треба… А в тебе ж квиток є… Та завтра ж ти у море йдеш, тобі гроші не потрібні, бо там магазинів і кінотеатрів немає… А поки ти повернешся, у мене будуть, і я тобі віддам.
Іншим разом я, може, й не позичив би Ількові грошей, бо він завжди віддає то металевою кулькою від якоїсь машини, то зіпсованою радіолампою, то ще чимось не дуже мені потрібним, але цього разу я не міг відмовити… Від курива я ще перебував у стані якогось млосного безвілля. А крім того, мені здавалось, що ми ще ніколи не були з Ільком такими друзями, як зараз. І я сказав:
— На… І віддавати взагалі не треба.
— Та чого, я віддам… — беручи гроші, не дуже впевнено сказав Ілько і додав: — От ти у мене кореш справжній!.. Я теж не скупий, тільки — бідний. Тато своїм шевцюванням заробляє мало, та часом і випити любить. А ще ж і сестричка маленька є. І нагодуй всіх, і зодягни…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.