Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 490
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 98
Перейти на сторінку:
й ну втікати! Геть одходить і Пруссак, Бо шляхту вмовити не міг він аніяк, — Та де там! Доганять метнулася громада, Гукаючи: «Лови! Нехай загине зрада!» А там уже дійшло до сутичок і ран: Припер Міцкевича товстий до тину Зан,  І кілля підняли на нього три Чечоти За те, що на Суддю іти не мав охоти. Там шабля блискає, там камінь пролетів, — Насилу спинено розлючених бійців І пригамовано шляхетську завірюху. Одначе у бою хтось там дістав по уху, А двоє — по плечах… Гервазій дав наказ, Граф — шпагою махнув, і всі знялися враз, І вже дорогою холодна дзвонить криця Та чути здалеки: «А гей же на Сопліцу!»

КНИГА ВОСЬМА

НАЇЗД

Астрономія Войського. Підкоморієві міркування про комети. Таємнича сцена у Судді в кімнаті. Тадеуш, бажаючи виплутатись, зазнає великого клопоту. Новочасна Дідона[142]І Наїзд. Остання возненська протестація. Граф оружною рукою здобуває Сопліцівку. Штурм і різанина. Гервазій за пивничого. Наїздовий бенкет. Буває, як іде на землю грізна буря, Світ заніміє враз у тишині понурій, А хмара, вітрові затримуючи дух, Вгорі зупиниться, потьмарить виднокруг І пильно погляда очима-блискавками, Де їй пролитися нестримними дощами І де перунами страшними загриміть. Так у Сопліцівці зловісно все мовчить,  Усі задумались глибоко… По вечері На призьбах сидячи, усі в небесній сфері Втопили погляди. Натомлена земля Дрімала. Крилися туманами поля. До теплої землі все ближче нахилявся Небесний виднокруг, мов з любою шептався, — І в темряві густій коханці обнялись. Тоді ж то шелести таємні почались Та ніжні вигуки, — симфонія вечірня. Пугачик розпочав: у млі напівпрозірній Він сів на комині і плач завів сумний, Війнули крилами безшумні кажани, І вслід метелики тремтячі налетіли: Здались їм полум’ям жіночі сукні білі. На очі Зосині, що мов свічки, горять, Вони налинули, безладно тріпотять, Чоло обліплюють, що годі й відганяти. В повітря комарів піднявся рій крилатий; Крізь їх фальшивий спів чуткий піймає слух Акорди зладжені дрібних безсонних мух. У полі теж оркестр улаштувався повний: За скрипаля деркач там править невгамовний.  Окселентуючи, бугай гуде, як бас, І в бубон, знявшися, легенько б’є бекас. Нарешті, як фінал симфонії живої, Стави прокинулись, — і на відмінні строї До ставу дальшого озвався ближній став, Як ті два озера, що чарівник закляв Поміж кавказькими похмурими шпилями:[143] Удень мовчать вони, а грають лиш ночами. Став, що між луками прозорчасто блищить, В акордах радісних виспівує-бринить, А заболочений та завжди каламутний Рокоче з глибини понуро, глухо, смутно, Як голос розпачу і давньої журби: Концерта почали і в тім, і в тім жаби. Сказати б — не стави озвалися в долині, — Дзвенять Еолові[144] дві арфи старовинні. Ніч наближається. Лише в далечині Пастуші світяться та блимають огні, І в лозах, у гаю, між темними кущами, Вовки поблискують очима, як свічками. От місяць ліхтарем сріблистим затремтів, Поволі вийшовши із-за густих борів, І чистим сяєвом облив подружжя давнє: Земля, потомлена у праці безугавній, Обійми небові розкрила у півсні. Тим часом, граючи в ясній височині, Поллукса й Кастора[145] сузір’я засіяло, їх наші пращури Полеле й Леле звали, А нині їм нові придумано слова: Корона з них одна а друга з них Литва. Там, далі, Терези[146] гойдалися небесні: На них господь колись, у творчі дні чудесні, Планети зважував (старі так гомонять). В небеснім обширі вони тепер висять, — І з того прикладу навчились люди важить. А там он (знов-таки нам старші віком кажуть) Те Сито,[147] де зерно господь пересівав Адамові (його із раю він прогнав, Та жита дав йому і дав до праці розум). Он там, Давидовим невірно званий Возом, Ридван Люциферів. Люцифер, не Давид Ним їхав, зопалу на божий знявши світ Меча бунтарського. Але Михайло[148] строгий Колеса поламав йому серед дороги, Зухвальця кинувши із неба просто вниз. Отож поламаний стоїть і досі
1 ... 58 59 60 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"