Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

Все що вона могла у цій ситуації - міцно триматися за викрадача  щоб не впасти. Лише один раз озирнулася, вона побачити, що ззаду миготить рудий «кіт» і трохи заспокоїлася. «Може ведмедик просто вирішив розважити мене нічними стрибками з вітерцем? Продовжив побачення, розпочате Гором? І взагалі, цікаво, Гор у курсі того, що відбувається?»

Коли довкола них замиготіли чорні велетні-дерева пізно-осіннього лісу, ведмідь звернув ліворуч, у густу хащу і знову стрибнув у якийсь лаз. Цей лаз виявився широким і сухим і пахнув ялиновими гілками. Стьопка ні про що не питала, зневірившись дочекатися відповіді. Справді, колись же він зупиниться?

І ведмедик зупинився. Вибравшись із тунелю, вони опинилися біля товстелезного дерева. Такого широкого стовбура Стьопці бачити не доводилося. Мабуть, щоб його обхопити, знадобилося б десять чоловік! Стьопка подивилася вгору, але верхівку не побачила, здавалося, що та протикає наскрізь небо і ховається за грозовими хмарами.

Її кудлатий викрадач дряпнув кору і та розійшлася, немов дверцята відчинилися. Ведмідь увійшов усередину, дочекався, коли слідом зайде рикой і знову подряпав стовбур. «Дверцята» зачинилися.

«Точно вкрав! - зробила висновок Свирянка, - і притяг у барліг! » А вголос сказала:

-Все? Набігався? Можна мені злізти? - ведмедик відразу опустився навколішки, і жінка сповзла з нього на підлогу.

Обтрусилася від вовни, грудочок бруду і сухого листя, подивилася на всі боки. Усередині «дерева» було… просторо. Під однією з напівкруглих стін лежав матрац із гілок і листя, вкритий гарною, розшитою яскравими квітами ковдрою, на якому були накидані маленькі подушечки. Лежище було великим, там напевно і три ведмеді помістилися б.

Поруч із «ліжком» стояв старий табурет, на якому красувалася надбита тарілка зі шматком смаженої курки та скибкою хліба. Поруч із тарілкою знаходилася вилка з кривими зубами та склянка з якоюсь рідиною. Джерело тьмяного світла жінка не виявила, здавалося, що воно походить від стін дерева. Більше у «берлозі» нічого не було.

-Твій дім, чи що? – обернулася вона до ведмедя, коли закінчила огляд його володінь. Ведмедик повільно кивнув. І стільки тривожного очікування було в його погляді, що вона не змогла не сказати, - мило! І ковдра гарна, сам вишивав? - і треба ж, ведмежа паща розтяглася на кшталт посмішки.

Рикой досліджував приміщення, обнюхуючи кожен сантиметр, при цьому виглядав так радісно, ​​немов потрапив додому.

-То що я тут роблю? - продовжила вона, - навіщо ти мене вкрав?

Ведмідь глибоко зітхнув, якось зовсім по-людськи і підняв перед собою ліву лапу, розчепіривши пальці - чи як там вони у ведмедів називаються? - ніби зібрався у чомусь присягнутися. Стьопка подивилася на його лапу, потім у очі і запитала:

-І?

Мишко зітхнув ще голосніше, мовляв, яка ж ти недогадлива, схилився, зграбастав її руку і сам притис лапу до лівої долоні жінки, з'єднавши їх. Лапа звіра була гарячою, розміром зі Степчину голову. Щоб з'єднати долоні їй довелося стати навшпиньки.

-Ага, велика лапа, я бачу. Але що я тут роблю? - і тут вона почула, ні, відчула, відповідь:

-«Я забрав тебе, щоб зберегти!»

Стьопка ойкнула і відсмикнула руку, стрибнувши на крок. Злякано подивилася на свою долоню, потім на ведмедя. Той вичікувально дивився на неї.

-Та ну... Правда, чи що? Ти говориш зі мною?

Ведмедик ствердно кивнув і ближче присунувся.

-Добре... - Стьопка зробила крок вперед і повернула руку на місце. Спочатку нічого не відбувалося і вона вирішила, що надто перехвилювалася і голос волохатого викрадача їй примірявся, як раптом знову почула десь там у себе у голові:

-«Не бійся мене, я нічого поганого не зроблю!»

Стьопка зморгнула здивування і запитала:

-Як ти це робиш? Чому я тебе чую?

-«Особливе місце…»

-Це дерево, особливе місце? Ми у лісі Гора?

-«Ні. Це твій ліс»

-У якому сенсі, мій? Ми у світі людей?

-«Так»

-Але ж дерево... е-е-е, чарівне?

-«Так буває…»

-Хм, гаразд. Ти забрав мене сюди поговорити?

-«Так. І що б зберегти»

-Від чого ти хочеш мене зберегти? Чи правильно сказати від кого? Від Гора? Ви посварилися?

-«Від усіх самців! Ти зараз надто смачна, вони не встоять»

-Зараз? Ти маєш на увазі... - чомусь Стьопка не змогла вимовити це вголос, зніяковівши.

-«Так, ти готова до розмноження, а це робить самців шаленими!»

-А ти сам? Тобі все одно, чи що?

-«Мені не все одно, але тобі не можна зараз»