Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Ти мене не знаєш, Юлія Феліз 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

229
0
10.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ти мене не знаєш" автора Юлія Феліз. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 90
Перейти на сторінку:
Глава 3

Богдан

Ненавиджу шумні тусовки, та часто доводиться робити вигляд, що кайфую від них. Одна з ролей, які доводиться грати кожного дня — душа компанії, але хлопець-друзяка не для всіх. Коли ти кожного дня мусиш змагатися за право бути людиною, а не сміттям під ногами придурка вітчима, звичайні хлоп’ячі забави не в кайф.

Та іноді в житті бувають яскраві моменти. Візьмемо, наприклад, катання на скейтборді, де я відчуваю, як вітер розтріпує моє волосся, а бруківка скрипить під колесами. Навіть пенсіонери, згадуючи молодість, весело відскакують убік, уступають дорогу. Ще один момент, який піднімає настрій — Вероніка Корноух посміхається. Хоча, на мій погляд, вона аж занадто серйозна — ніяких жартів чи приколів, але мені доводилося бачити її веселою і безтурботною. Здається, вона ніколи не посміхається в моїй присутності, навіть під час кумедних інцидентів у класі її обличчя залишалося суворим.

Як не дивно, я маю всередині радар, налаштований на Ніку. Якою важливою справою я не був би зайнятий, завжди ще здалеку помічаю її тоненьку фігурку, великі очі та чарівну ямочку на підборідді. Ця ямочка додає їй шарму, особливо коли вона сміється. Однак, як тільки я підходжу, її поведінка змінюється, а м’язи напружуються. Ніби моя присутність висмоктує з неї радість, перетворюючи її з милої, гарної дівчини на іншу людину.

Та якось мені вдалося вивести її на емоції. Тоді вперше почув від неї матюки. Виявляється, відмінниці вміють лаятися, як портові вантажники. Щоб пожартувати, я поклав у її рюкзак мишу — миле біле мишеня з рожевим носиком. Я уявляв, як ми посміємося над цим разом, а потім я запрошу її на морозиво. Хто знав, що вона до смерті боїться гризунів? Кожного разу, як згадую той випадок, не можу стримати сміх. Кадр достойний Оскара: Вухо залізла на парту, несамовито тупотить ногами, намагаючись позбутися несподіваного гостя, і вищить так, що чутно на другий поверх. Ніжки в неї, до речі, те, що треба. Я тоді добре роздивився..

Сьогодні Ніка була геть іншою. Не такою перелякано, як у школі. І новий образ їй неймовірно пасує. Ненавиджу дівчат аля      ящойнозіспа. Підкручені вії, ідеальні зачіски, підбори. До такої і доторкнутися страшно, щоб не зруйнувати гармонію. На жаль, зміна образу ніяк не вплинула на Нікіне ставлення до мене. В мене взагалі з дівчатами якось не складається. Деякі бояться, бо створив собі образ гопника, хоч і в дорогих кросівках, деякі, навпаки, намагалися звабити. Та жодна з них не дивилася так, як Ніка сьогодні, і не тулилася так довірливо, наче я її порятунок від густого мороку. В тісній кабінці атракціаона вона була настільки близько до мене, що я міг вдихати цитрусовий аромат її шампуню і торкнутися губами її чола. Дурненька так злякалася, що сама впала в мої обійми і навіть дозволила покласти руку на ногу. У той момент я на мить уявив, що між нами все по-іншому. Що не було шкільних років, коли я тільки те й робив, що діставав їх із подругами. Не знаю, що то зі мною було, та коли я її бачив, здоровий глузд покидав чат, і я робив жахливі речі.  

 Наша компашка прямує до головного корпусу Могилянки, де розгорнувся ярмарок. Лана з Кариною — відомі на всю школу шмоточниці зникають в нетрях шовку, батику і крафтових продуктів, а Вухо залишається стояти поруч, ніяково крутячи головою на різні боки. Шалики ручної вишивки її явно не цікавлять, тож я вкотре ставлю собі питання: що в  такої дівчини, як Ніка, спіільного з тими двома вилизаними Барбі? Вона явно з іншого тіста, це факт. 

Кот куйовдить моє волосся своєю величезною рукою. Я незадоволено смикаю головою. Ненавиджу фамільярностей. Навіть друзі повинні знати своє місце. Я не якийсь там пухнастий Котик, а Коваль. В разі чого і постояти за себе можу. 

— Ну чого ти наїжачився? Від твого виразу обличчя у діда зараз медовуха скисне. Що такого страшного сталося? Розслабся. Сьогодні чудовий день. Канікули почалися. Майже місяць свободи з найкращою компанією друзів і …, — він нахиляється ближче і стишує голос, — і три гарячі дівчини хочуть розважитися.

— Та пішов ти, — я знизую плечима і показую на свої зіпсовану куртку. — Ти забув, що одна дурепа вимастила мене морозивом? Це ж жахлива хімічна штука. Дивись, як в’їлося. Зубами не відгризти.

Погляд Кота ковзає повз мене, куточок його рота піднімається вгору.

— Ага, я б сказав, що це працює на твою користь. Вона не може відвести від тебе очей.

Ледь стримуюся, щоб не зробити різкий розворот. Наче жартома, б’ю Кота в плече. Він удавано морщиться від болю і робить вигляд, що не може встояти на ногах. Блазень. Я легенько підштовхую його, і він-таки падає на землю.

— Ковальчук, — чую обурений голос праворуч, — знову твої дебільні жарти?

Ненормальна Вушко підбігла до Кота і допомагла піднятися. Цілком серйозно питає, чи дуже йому боляче і допомагає обтрусити куртку. Ні, вона точно хвора. Кот дякує за допомогу і з мученицьким виглядом обличчя підходить до Карини. Миттю забувши, як сильно йому боліло хвилину тому, сміється разом з нею.

Над нами височіє колесо огляду, його біленькі кабінки піднімаються і опускаються в повільному танці, м'яко погойдуючись на грудневому вітерці. Якщо не дивитися на неї, то можна впоратися з роздратуванням, але від гострих відчуттів у мене резонують нерви. Дурниці, якщо врахувати, що я цього тижня два рази примудрився посваритися з вітчимом.

— Дівчат троє, а нас двоє, — оголошує Кот. — тебе не бентежить невідповідність? Зазвичай я дозволяю йому казати всілякі дурниці, а сьогодні його дурна балаканина мене дратує. Я дивлюся на нього порожнім поглядом, коли дівчата йдуть попереду, а ми, трошки відставши, плентаємося слідом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 5 6 7 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"