Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

- Ну що, привіт Києве мій! – Сказав це сам до себе.

Надзвичайно скучив за цим містом. Не був тут вже п’ять років, відколи розійшовся з Мирославою. Зараз же я відчуваю велику радість, що вернувся сюди, хоч і не надовго, адже справи в Каліфорнії не будуть довго чекати. За п’ять років я встиг відкрити там мережу кав’ярень та два нічних клуби. В Києві маю нічний клуб «», справи якого контролюю дистанційно, та збираюсь відкрити кав’ярню, будівлю під яку я вже придбав та навіть призначив директора, ним стала моя одногрупниця Марія, дуже відповідальна дівчина, такою вона була ще в університеті, не дарма ж її всі п’ять років обирали старостою групи. З роботою в неї чомусь не складалось, тому я вирішив їй допомогти. Першим завданням Марії було обрання дизайнера інтер’єру для кав’ярні. Нещодавно вона мене порадувала, написавши що дизайнера вона знайшла, і як я навідаюсь до кав’ярні то обов’язково познайомить нас. Я навіть не знаю це дизайнер чи дизайнерка. 

- Росте, - почув що мене хтось кличе, - привіт братику, - це був мій молодший братик Данило.

- Привіт, Ден, - ми обійнялись, - як же я за тобою сумував, брате.

- Пішли до авто, - сказав брат і пішов до своєї автівки, - давай допоможу із багажем.

- Облиш, ця валіза не така вже і важка, як ти думаєш. – З обуренням відповів я. Невже Ден думає що я немічний якийсь.

Додому ми дісталися швидко, вже на порозі нас чекали батьки.

- Привіт, рідні мої. – Крикнув я навіть не підійшовши до будинку.

- Синку, яка ж я рада що ти приїхав. – Із усією теплотою і любов’ю сказала мама і почала обіймати і цілувати мене.

- Сину, я теж радий тебе бачити. – Сказав батько і обійняв мене.

- Ти дуже схуд, ходімо я нагодую тебе. – Мама як завжди намагалася відгодувати мене, але це було приємно.

- О, ця жінка цілий ранок крутилася на кухні, тому ти обов’язково маєш спробувати усі ті шедеври. – Сказав батько.

- Я навіть не думав заперечувати, бо ж я трохи голодний, цей політ добряче нагуляв мені апетит. – Засміявшись сказав я.

За столом ми багато спілкувались про все на світі, батьки розпитували про роботу про особисте життя, чи не ощасливлю я їх внуками, і тому подібне.

- Я планую трохи відпочити, а потім поїду до клубу, подивлюся як там справи та і зустрінуся з Давидом і Алею. – Оголосив свої плани на день батькам. Хто такі Давид і Аля вони знали.

- Чудово, але спочатку гарненько відпочинь. – Сказала мама.

Подякувавши за смачний сніданок, я пішов до себе в кімнату відпочивати.

Через кілька годин мене розбудив телефонний дзвінок. Дзвонив Давид.

- Друже, ти вже прилетів? – запитав мене Давид.

- Так, Давиде, я вже вдома. – Відповів другові.

- Ти збираєшся сьогодні до клубу? – Запитав він.

- Так, звичайно, хочеться вже зустрітися, але спочатку подивлюся як ідуть там справи.

- Чудово, Аля буде в клубі з подругами, а я заскочу до тебе, вип’ємо, поговоримо. – Сказав Давид.

- Добре, буду чекати!

- До вечора!

Цікаво, а її подруги такі ж гарні як Аля, вона струнка, не дуже висока, з темним волоссям і карими очима. Як тільки Давид почав зустрічатися з Алею я, чесно кажучи, спершу заздрив йому, але потім я побачив їхні спільні фото і відео, які присилав мені Давид, і зрозумів що вони ідеальна пара, і щиро радів за них.

- Росте, можна? – Відірвав мене від думок Ден.

- Так, проходь сідай. – Вказав на кресло, поруч з ліжком. – Що ти хотів?

- Загалом так, у мене є дівчина і хочу вас познайомити.

- Ого, вітаю, не очікувано трохи.

- Якщо ти не проти, то їдьмо зараз в кіно, вона має там бути.

- Еее… Ну поїхали.

Звичайно я погодився. Це ж дівчина мого братика, я ж хочу знати з ким мій Ден проводить час.

Через півгодини ми вже були біля кіно.

- Словом, зараз я виведу її, а ти просто поцілуєш її в щічку, при цьому нічого говорити не треба, добре?

- А ти впевнений, що вона нас не вб'є?

- Звісно, вона зрозуміє!

- Ну веди тоді її.

Що за приколи у Дена в голові, але хоче так нас познайомити, нехай буде. Це навіть весело. Через кілька хвилин Ден виводить доволі гарну білявку з кучерявим волоссям, вона така мила, ніби кульбабка. На очах у неї повязка. Ну і придумкуватий в мене братик. Я підходжу до дівчини і цілую її в щічку. Вона кілька хвилин ловить ступор, а потім здирає повязку і ледь не кричить.

- Це що за бугай мене щойно поцілував? – Ого, які дівчинка слова знає.

- Я не бугай, а рідний брат Дена, нещодавно приїхав у справах сюди.

- О, вибачте будь ласка, але як я маю реагувати на те, що мій хлопець одягає мені повязку на очі, змушує кудись іти, а після – мене цілує якийсь мужик. – Роздратовано говорить дівчина.

- Я не мужик, мені тільки двадцять сім. – Ледь стримуючи сміх, вимовляю.

- Не смішно це все.

- До речі, мене звати Рост, а вас?

- Аліса. – Тихенько мовила дівчина.

- Що ж Алісо, мені вже час. А ти Дене - справжній засранець, яких треба ще пошукати. – Сказав я, смішно погрожуючи вказівним пальцем.   

Через годину я вже сидів у своєму кабінеті в клубі, переглядаючи папери. Поки мене не було тут, справами займався Данило, звісно я все контролював з Каліфорнії, але все ж мені потрібен був хтось тут, а братові я довіряв так само як і собі, тому і довірив йому клуб.

Ще через годину до мене постукали, я крикнув що можна зайти.

- Привіт, братику. – Привітався Давид.

- Привіт, друже.

- Як же я сумував. Ти не уявляєш як тебе приємно бачити перед собою, а не через ноут.

- Можу сказати те ж саме.

- Розповідай, як справи в Каліфорнії.

- Нормально, бізнес йде чудово. Клуби і кав’ярні дуже відомі в штаті.

- Це круто. А дівчина, знайшов когось вже?

- Ти ж знаєш, після Мирослави у мене нікого не було, лише дівчата на одну ніч.

- Сподіваюсь що скоро все зміниться.