Читати книгу - "ЛиховІсна Цидулка, Роман Олійник (Argonayt)"

До корчми з нехитрою назвою «Дикий вепр» (наче бувають вепри свійські?) було рукою подати. Знаходилася вона неподалік від головних воріт Опільсько, і представляла собою двоповерхову будівлю складену з масивних, почорнілих від часу, дубових колод й накриту зверху червоною черепицею-«карлівкою». Вже один вид корчми навів мене на дві думки. По-перше – раніше це вочевидь була якась міська оборонна споруда, про що свідчили вузькі вікна-бійниці на першому поверсі. По-друге хазяїну корчми точно не бракувало грошовитих клієнтів, бо на подвір’ї, біля входу, стояло не лише кілька громіздких купецьких возів, але навіть й легка бричка-чортопхайка. Не інакше як нею приїхав сюди якийсь заможній шляхтич, або імперський, поштовий посланець.

Нюхом чую, що тут можна дізнатися багато чого цікавого та корисного для себе. З нетерплячим хвилюванням заходжу в корчму і відразу розумію що й на цей раз інтуїція мене не підвела. Незважаючи на те, що до полудня залишається ще чимало часу тут вже доволі багатолюдно. За двома великими столами зібралася численна ватага дужих, широкоплечих чоловіків, у яких нескладно вгадати мандрівних торгівців. Купці саме закінчують трапезувати, миски перед ними практично порожні, збоку видніються гори об’їдених кісток та рясний розсип хлібних крихт. По розчервонілому вигляду їхніх обличь здогадуюся, що й пива та вина на сніданок у подорожніх негоціантів мабуть було випито чимало.

Раптом один з торгівців, кремезний чолов’яга з сивою чуприною та пишними вусами, рішуче відсуває в бік свою миску й підперши кулаком голову затягує соковитим басом:

– Задумали чумаки в дорогу:

Покупили собі вози нові,

Поробили ярма кленові,

Поробили занози дубові.

І вже за якусь мить стіни корми здригнулися від громоподібного чоловічого хору, який дружно підтримують заспівувача:

– Покупили воли половії.

Покупивши, та й попарували,

Попарували та й повиїжджали.

Поїхали та й до перевозу.

Всівшись за вільний столик, в протилежному кінці залу, з завмиранням серця дослуховую закінчення пісні:

– До Марусі-шинкарки.

Один каже. «Марусю-шинкарко,

Сип кварту горілки!»

А Маруся каже: «Нема тобі мірки!»