Читати книгу - "Ніщо з цього не правда, Ліса Джуелл"

Вона б розсміялася.

Але вже ні.

Не тепер, коли їй сорок п'ять.

Не зараз.

Тепер їй просто огидно.

Протягом наступного тижня Джозі прослуховує майже тридцять випусків подкасту Алікс. Вона слухає історії жінок, які долають сотні різних випробувань: хвороби, поганих чоловіків, бідність, війну, проблеми з психічним здоров'ям і трагедії. Вони втрачають дітей, частини тіла, незалежність; їх б'ють, їх принижують, їх зневажають. А потім вони піднімаються, кожна з них, вони піднімаються і знаходять цілі, про які навіть не підозрювали. Серія подкастів отримала нагороди, і Джозі розуміє, чому. Історії жінок не лише надихають, але й підхід Алікс настільки емпатичний, розумний, людяний, що інтерв'ю з будь-ким, кого вона обрала для розмови, звучатиме зворушливо. Джозі намагається дізнатися більше про Алікс з інтернету, але там дуже мало інформації. Алікс рідко дає інтерв'ю, а коли і дає, то вона мало що розповідає. Джозі вважає її жінкою, яка зробила себе сама і контролює своє життя. Вона вважає, що у неї така ж історія, як і у жінок, у яких вона бере інтерв'ю, і Джозі розважається фантазіями про те, як вони знову перетнуться з Алікс, обміняються власними історіями, і Алікс, можливо, якось наставлятиме Джозі, показуючи їй, як бути тією людиною, якою, на її думку, вона завжди повинна була бути.

Одного дня в стрічці Instagram Алікс з'являється нове фото. Це день народження однієї з її дітей. На ній - повітряні кульки з цифрою одинадцять, донька з рудим волоссям одягнена як панк-фея, а батько стоїть позаду неї і гордо дивиться, як вона стискає губи, щоб задути свічки на величезному рожевому торті, а інші люди стоять позаду, склавши долоні, аплодуючи, і на їхніх обличчях з'являються усмішки. А потім Джозі збільшує масштаб на задньому плані, побачивши щось знайоме. Шкільна фотографія на серванті позаду групи, двоє дітей у блідо-блакитних поло з темно-синім логотипом. Вона розуміє, що діти Алікс Саммер ходять до тієї ж школи, до якої ходили Роксі та Ерін, коли були маленькими, і раптом знову відчуває цей дивний зв'язок, відчуття, що є щось, що об'єднує її та Алікс Саммер, щось у всесвіті. Вона уявляє Алікс Саммер на тому ж ігровому майданчику, на якому вона провела стільки років свого життя, ходить до того ж перегрітого офісу, щоб заплатити за шкільні поїздки і гроші на обід, сидить на тих же лавках в кінці того ж маленького залу, щоб подивитися на збори і різдвяні свята, вивішує сушитися ту ж саму темно-синю і небесно-блакитну уніформу.

Народилися в один день.

У тій же лікарні.

Відсвяткували свої сорок п'яті дні народження в одному пабі, в один і той самий час.

А тепер це.

Вона впевнена, що це щось означає.

Понеділок, 17 червня

Алікс спостерігає за чоловіком на кухні, його волосся ще мокре після душу, сорочка прилипла до шкіри - вона ніколи не розуміла, чому він не витирається перед тим, як одягнутися, - п'є каву з улюбленого горнятка і сварить дітей, щоб вони швидше рухалися, їли, взувалися. Він поводиться так, ніби це звичайний понеділок, але це не звичайний понеділок. Це понеділок після його другого запою поспіль. Понеділок після того, як він знову не повернувся додому і знову з'явився, виснажений і жалюгідний, у неділю пополудні, смердючий від минулої ночі. Цього понеділка Алікс знову почала серйозно задумуватися над майбутнім їхнього шлюбу. Якщо вона й надалі продовжуватиме задаватися питанням про майбутнє їхнього шлюбу, то цей понеділок цілком може стати тим самим понеділком, який ознаменує початок кінця. Натан завжди був ходячим списком "за" і "проти", з самого початку їхнього знайомства. Вона навіть написала список після їхнього третього побачення, щоб вирішити, чи варто їй продовжувати з ним зустрічатися. Його поведінка в останні два вихідні несподівано додала величезну вагу до колонки "проти", що погано, тому що плюси завжди були досить незначними. Наприклад, він добре танцює. Чудовий на другому побаченні, але не такий важливий через п'ятнадцять років, коли у нього двоє дітей, дві кар'єри і майбутнє, про яке треба турбуватися.

О восьмій п'ятнадцять Натан виходить. Він гукає на прощання з коридору. Вони вже давно не цілуються на прощання, коли виходять з дому. Через десять хвилин після цього Алікс проводжає дітей до школи. Леон буркотливий. Еліза збуджена.

Алікс ходить між ними, заглядаючи в телефон, перевіряючи електронну пошту, переглядаючи веб-сайти в пошуках цуценяти, якого вона пообіцяла їм придбати цього року, австралійської вівчарки, яка в ідеалі повинна мати різнокольорові очі, а тому її неможливо знайти, і Алікс потайки відчуває полегшення. У її голові зараз немає місця для цуценяти, так само, як вона сумує за собакою в домі.

Вона щойно закінчила записувати тридцятий епізод "Всі жінки"; він виходить наступного тижня, і після цього вона хоче спробувати щось нове. Тема вичерпала себе, і вона готова до нового виклику, але вона все ще чекає на натхнення, а її щоденник порожній, а порожній щоденник - це такий же стрес, як і повний, коли йдеться про кар'єру.

Через кілька хвилин дітей немає, їх засмоктує вир дитячого майданчика, і Алікс повертається додому. Після похмурого ранку раптово пробивається сонце і засліплює її. Вона риється в сумочці в пошуках сонцезахисних окулярів, а коли знаходить їх, піднімає очі й бачить жінку, що стоїть дуже близько до неї. Жінка одразу здається їй знайомою. На якусь мить вона думає, що це, мабуть, мама зі школи, а потім її осяює.

"О, - каже вона, опускаючи дужки окулярів. "Привіт! Ти та жінка з пабу. Моя іменинна близнючка!

Жінка виглядає здивованою, майже театрально. "О, здрастуй!" - відповідає вона. "Мені здалося, що я тебе десь бачила. Ого!

"У тебе тут є діти? Алікс показує на школу.

"Ні! Ну, принаймні, вже ні. Вони приїжджали сюди, але вже давно поїхали. Їм двадцять один і двадцять три.

"О, справжні дорослі!

"Так, це точно".

"Хлопчики? Дівчата?

"Дві дівчини. Роксі та Ерін.

"Вони все ще живуть вдома?

"Ерін найстарша. Вона в нас відлюдкувата. А Роксі - ну,