Читати книгу - "За межею обов’язку, Alina Pero"

Леся прийшла в клуб трохи раніше, ніж зазвичай. Усередині було тихо – ще не почався вечірній потік гостей. Вона йшла коридором, коли двері кабінету Макса різко відчинилися.
— Заходь, — його голос звучав владно, без емоцій.
Леся ковзнула всередину й зачинила за собою двері.
Макс стояв біля столу, спершись руками на дерев’яну поверхню, і уважно на неї дивився.
— Сідай.
Леся сіла, намагаючись виглядати спокійною, хоч усередині все стискалося.
— Я хочу дещо перевірити, — почав Макс.
Він витягнув із шухляди планшет і поклав його перед нею. На екрані було фото чоловіка – худого, з колючими очима.
— Це Роман Печений. Сьогодні він прийде в клуб. Він хоче поговорити зі мною про справи, — Макс уважно стежив за її реакцією.
Леся повільно кивнула.
— І що мені з цим робити?
— Ти принесеш йому напій. Але… перед тим я хочу, щоб ти зробила одну річ.
Макс відкрив шухляду й дістав невеликий ніж.
— Поріж йому руку.
Леся скам’яніла.
— Що?
Макс схрестив руки на грудях.
— Печений – щур. Він працював на мене, а потім почав продавати інформацію іншим. Мені потрібно зрозуміти, на що ти здатна. Якщо ти поріжеш його – значить, ти не боїшся і можеш працювати в моєму клубі. Якщо ні… тоді ти тут зайва.
Леся розуміла, що це пастка. Макс підозрював її і хотів побачити її реакцію. Якщо вона відмовиться – він її викине. Якщо зробить це – вона переступить межу.
Вона взяла ніж у руку й підняла погляд на Макса.
— А якщо я зроблю це не так, як ти хочеш?
Макс примружився.
— Я слухаю.
Леся взяла планшет, начебто уважно розглядаючи фото чоловіка.
— Ти хочеш, щоб він зрозумів, що його зрадництво має наслідки, правильно?
— Продовжуй.
— Якщо я просто поріжу йому руку – це не зламає його. Але якщо я покажу йому, що він у небезпеці, натякну, що його життя може обірватися будь-якої миті, він злякається сильніше, ніж від одного порізу.
Макс задумався.
— І як ти це зробиш?
Леся поклала ніж на стіл.
— Дай мені довести, що я можу працювати тут, але своїми методами.
Кілька секунд Макс мовчки на неї дивився, потім узяв ніж і прибрав його назад у шухляду.
— Добре. Я подивлюся, що ти зробиш.
Він вийшов із-за столу й опинився поруч, нахилившись так, що їхні обличчя були зовсім близько.
— Але якщо ти облажаєшся…
Його голос став небезпечним.
— Я сама піду, — спокійно сказала Леся.
Макс усміхнувся куточком губ.
— Побачимо.
Він пішов до дверей, даючи їй знак, що розмова закінчена.
Леся вийшла з кабінету, роблячи глибокий вдих.