Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

Не дочекавшись відповіді від Михайла, вона вийшла з квартири, з усієї сили гепнувши дверима.

Біля входу до торгового центру Аліна стояла, знервовано постукуючи ногою об асфальт. Вона вже десять хвилин чекала Михайла, і кожна секунда затримки тільки посилювала її роздратування. 

«Чому я взагалі втягнулася в це?» — подумала вона, зітхаючи. 

Нарешті він з’явився. 

— Привіт, наречена! — весело вигукнув він, підходячи ближче. 

— Ти запізнився! 

— На три хвилини. 

— На десять! 

— Ну добре, на десять. Але, чесно кажучи, нам не треба йти в магазин. 

Аліна підозріло примружилася. 

— Це ще чому? 

— Бо я вже маю костюм! 

Вона скептично схрестила руки. 

— Який костюм? 

— Класичний. Чорний. Із сорочкою та краваткою! 

— І чому ж я його не бачила? 

Михайло хитро усміхнувся. 

— Бо він лежав у шафі… глибоко. 

— Глибоко? 

— Дуже глибоко. 

— І наскільки цей костюм… сучасний? 

— Ну… — він почухав потилицю. — Скажімо так, він із тих часів, коли ще існували кнопкові телефони. 

— Господи… — Аліна важко зітхнула. 

— Розслабся, він у чудовому стані! — переконував Михайло. 

— Ти хоч його приміряв? 

— А навіщо? Я ж тоді в ньому добре виглядав. 

— Тоді? Це було десять років тому! 

— Ну, трохи більше, але яка різниця? 

Аліна закрила очі, намагаючись заспокоїтися. 

— Добре, давай зробимо так. Ти зараз ідеш додому, приміряєш цей… раритет. Якщо він виглядає пристойно, я змирюся. Якщо ні – йдемо в магазин. 

Михайло розсміявся. 

— Домовились. Але ти ще пожалкуєш, що сумнівалася в моєму бездоганному смаку. 

Аліна тільки закотила очі. Вона майже була впевнена, що цей костюм – катастрофа. Але, знаючи Михайла, сюрпризи могли бути ще гіршими.

Аліна стояла у квартирі Михайла, нервово потираючи скроні. 

— Ну що, довго ще? — гримнула вона у бік спальні. 

— Я намагаюся не порвати піджак, дай мені хвилинку! — пролунав з-за дверей голос Михайла. 

Аліна вже знала, що це буде катастрофа. Але ні, їй же треба було погодитися!  Нарешті двері розчахнулися, і перед нею постав Михайло. Аліна застигла. 

— Ну, як тобі? — самовдоволено всміхнувся він. 

Вона мовчки обвела його поглядом. 

Піджак, який, мабуть, колись дійсно був елегантним, сидів так, наче Михайло щойно виріс на три розміри. Рукави закінчувалися десь на середині передпліччя, а штанини, навпаки, були такими довгими, що загиналися внизу гармошкою. Краватка здавалася завузькою, а сорочка… О, ця сорочка мала мікроскопічні блакитні квадратики й виглядала, як форма офіціанта з дешевої забігайлівки. Але найгірше було те, що штани явно були йому затісні. 

— Тобі… зручно? — невпевнено запитала вона. 

Михайло зробив спробу підняти руку. Піджак натягнувся, як перетягнутий трос, і пролунав глухий звук. 

— Щось тріснуло? — спитала вона з надією, що це був просто її нерв. 

— Не знаю, але я вже не можу повністю вдихнути, — визнав він. 

Аліна спробувала залишатися серйозною, але її губи сіпнулися. 

— Добре, спробуй сісти. 

— Це необхідно? 

— Так. 

Михайло важко зітхнув і зробив спробу сісти на диван. Як тільки він зігнув коліна, почувся ще один тріск. 

Аліна закрила обличчя руками. 

— Це були штани? 

— Можливо… — винувато підтвердив він. 

Вона повільно опустила руки й подивилася на нього. 

— Ну що, ще хочеш сказати, що костюм чудовий? 

— Ну… якщо стояти рівно й не рухатися, то він виглядає непогано. 

— Тобі не здається, що це трохи… обмежує функціональність? 

Михайло задумався. 

— Та ні, якщо корпоратив пройде без сидячих місць і дихання, то все буде гаразд. 

Аліна не витримала і голосно засміялася. 

— Все, годі, ми йдемо в магазин. 

Михайло важко підняв руки. 

— Гаразд, здамся. Але можна я спочатку зніму це, поки не відріжу собі кровообіг? 

Аліна склала руки на грудях. 

— Давай, тільки обережно, бо якщо ці штани розірвуться повністю, ти залишишся в одних трусах, і я цього вже не переживу.