Читати книгу - "Том 12"

Я б могла прийняти Вас до себе, але до мене має приїхати Оксана (вже здорова), щоб уже зовсім наладити свою поправку, при тім я маю тільки одну хату, а Міка ж тепер такий grand monsieur 2, що, може, б і стіснявся з demoiselle 3, хоч і з родичкою. Більше ж хат вільних на нашій віллі нема, все родичі позаймали, та й ще наїдуть — он з Оксаною тьотя Єля збирається, а крім того, одна приятелька моєї хазяйки, може, приїде.

Я тобі ражу, коли взагалі можеш приїхати, зайняти дві хатки, а не одну, — вигідніше, а в ціні, як бачиш, мало різниці. Тут менше всього щитають за хату, навіть і то неважно, чи два ліжка, чи ліжко й софа, бо щитають білизну, приборку і пансіон від людини.

Коли рішишся їхати, то напиши мені як можна скоріше, бо я обіщала тій докторші скоро дати відповідь, чи ти будеш у неї, чи ні, а то їй невигодно довго держати хати незанятими, хоч вона й радніша прийняти когось рекомендованого від мене, ніж невідомого з вулиці. Отож напиши, чи приїдеш, коли приїдеш, на скільки часу (приблизно) і чи згоджуєшся, щоб я найняла сю квартиру для тебе, а коли згоджуєшся, то чи дві, чи одну хату хочеш.

1 Франків (франц.).— Ред.

2 Великий пан (франц.).— Ред.

3 ГІаиянкою (франц.).— Ред.

Не знаю, що буде коштувати їзда з Софії сюди. Я знаю, що з Вєпи до С. -Ремо коштує 100 frs. II кл[асом] з одної особи, але з Софії ж не на В єну дорога?

Як будете їхати, то дайте мені телеграму з Мілана або з Генуї, я вийду Вас зустріти і «водворю». Старайтесь, щоб з Генуї виїхати в 12,40 д б я, то будете тут в 5 пополудні, інакше ж приїдете пізно і я не зможу вас зустріти, бо вечорами не виходжу, та й вам буде невигідно вночі спроваджуватись на квартиру. Коли ж вийде, що приїдете поночі і ти схочеш спинитись в готелі, то найкраще заїзди в Hotel de Rome *, там дешевше, 8—10 frs. пансіон з одного і недалеко від нас. А краще таки, щоб я вас зустріла, і то мені зовсім нетрудно, аби вдень.

Здається, я все написала, що треба? Коли що упустила, скажи, то допишу.

У нас зима стоїть тепла, менш +5° R вночі і +12° R вдень не буває, краще, ніж торік, дощу далеко менше, навіть вечорами рідко топимо, надто хто живе на юг, як я (на сонці буває +25° R).

Приїжджайте, мої меченца! 15 Ми постараємося, щоб вам було нескучно і нечужо. А мені вже ж буде лучче, як моя бідненька (чи все-таки товстенька? Може, й ні вже?) Лідочка буде тут навколо мене бігати, — бо сидіти не в її натурі, хоч там як! Заживем на славу, з’їхав-шись з усіх сторін світу — la famille des boules vaga-bondes! 16

Я справді тепер здорова (n’en deplaise к Nothnagel!) 17, тільки чогось не товщаю так, як минулої зими, а все стою в одній мірі і худіша, ніж торік; трохи нерви заважають, може, літні враження ще одливаються, але нічого особливого і важного нема; часом трошки покашляю, був один бронхіт (може, того й схудла), часом трошки рипне в грудях, температура чуть-чуточку підскочить, але все в «границах дозволенного». Потрошку берусь до роботи, mais je ne me tue pas18: chi va piano va sano equanto lontano... Dio lo sa e la conscienza mia e.

Ну, Лідочко моя, пора мені спать! А як приїдеш, тоді вже будемо базікати, скільки схочем і зможем. Менша мечка 19 нехай поправляється, бо сором так мучити «свою единственную родную мать», старша мечка нехай не обертається в закладку від книжки, а средня мечка (хто?) нехай заспокоїться і не журиться і буде більше товстенька, ніж бідненька.

Леся

7. ДО М. І. ПАВЛИКА

22 січня 1903 р. Сан-Ремо 22.1.1903. Сан-Ремо.

Шановний і дорогий друже!

Як мені жаль, як страшно жаль, що так вийшло з Вашими листами. Я не отримала зовсім Ваших двох рекомендованих] листів, а третій, від 10.XII, отримала тільки сьогодні, і то випадком. Не ждучи зовсім листів poste restante20 (мені здавалось, що я всім, і Вам теж, лишила свою адресу), я й не навідувалась до неї, а це сьогодні на пошті вже сам урядник, відправляючи мого рекомендованого листа, спитав, чи то не я тая signora Cossat 21, що їй вже здавна лежить лист на poste restante. Чому Ви не спитали у редакції «Вісника» моєї адреси, адже мені посилають його, то знають, і д. Гарматій теж знає?

Я не одрікаюсь, що винна, і я навіть так винна, що й сама собі пробачити не можу, хоч злої волі в тім не було, що я досі не написала до Вас. Отак, спочатку втома з дороги, потім робота, всякий клопіт, спішні листи, всяке нервове шарпання (єсть його доволі і в мене) одбивали мене, і все я щодень думала: от завтра напишу. Далі написала листа до de Gubernatis’a в справі дядькової італьянщини, сподівалась мати хутко відповідь та вже тоді написати Вам листа з якою приємною звісткою, щоб Ви на радощах простили мене за зволікання з листом. Тим часом do Gubernatis мовчить, хоч лист мій був рекомендований і назад не вернувся (я послала на університет Римський), то, певне, він дійшов до рук. Ще й другу справу сподівалась я залагодити, власне з альманахом «Minerva». За 1902 р. його вже не було, і мені радили пождати до 1903 p., тим часом я оце недавно через тутешнього книгаря пренумерувала той альм[анах], а німецькі книгарі відповіли, що він зовсім сього року не вийшов. Книгар тутешній каже, що, може, по антикварнях ще є де «Minerva» з 1902 р. та що він не знає, яка може бути з нього користь і що ліпше спитати Вас, чого, власне, Вам у тім альманаху треба. Коли тільки адреси французьких] та італійських] вчених, то їх можна знайти у відповідних сьогорічних альманахах французьких] та італійських].