Читати книгу - "Без ніг на Еверест"

Останнім часом порядки змінилися, і тепер багато людей долучається до таких комерційних експедицій, як подорожі на Чо-Ойю та Еверест від компанії Рассела Брайса «Гімалайський досвід». У цих експедиціях люди з різного середовища збираються разом під професійним керівництвом лідера групи (такого, як Расс) і кількох гідів, які ставлять за мету довести всіх до вершини. Це саме те, що я б назвав справжньою командною роботою. Хоча я й страшний впертюх, та роблю все, щоб до мене ставилися просто як до ще одного учасника експедиції – просто ще одного альпініста, ще одного члена команди, що намагається дійти до вершини.

Роботою гіда є не просто тягнути когось нагору, а давати настанови й поводитися, як хороший слухач, як джерело інформації та порад. Щоб поїхати в подорож, альпіністи (або «клієнти») повинні подати заявку та пред’явити своє «альпіністське» резюме. Так можна переконатися, що не буде жодних «сюрпризів». Через це, а також ще й тому, що сходження часто відбувається з використанням прокладених мотузок, відношення гідів до альпіністів переважно 1:4 (або більше, ніж 4); на відміну від альпіністського стилю сходження, в якому це відношення часто становить 1:1.

Справжню роботу виконують шерпи та портери[10], які носять намети, спальні мішки та кисневі балони в табори, розташовані високо в горах. Насправді впродовж усієї історії гімалайських сходжень їхня роль не змінилася, за винятком того, що зараз персоналу шерпів досить багато платять: ця сума майже в 30 разів перевищує середню заробітну плату в Непалі чи Тибеті. Крім того, шерпи, що працюють на великих висотах, зараз добре підготовлені, оскільки в Непалі, а віднедавна й у Тибеті, з’явилися альпіністські школи й було впроваджено сертифікацію спеціалістів, що, по суті, означає, що їхня робота стала набагато безпечнішою.

Тож у нашій експедиції Великим Босом є Расс. Усі ми – альпіністи, гіди та портери – робимо все так, як каже він, ну або по-іншому!

Шерпа чи шерпи?

«Шерпа» – це назва етнічної групи у Тибеті та Непалі; осіб жіночого роду називають шерпані. Народ шерпа добре відомий своїми здібностями до скелелазіння та трекінгу, тому сьогодні слово «шерпи» часто використовується, коли йдеться про гідів або альпіністів, особливо в Гімалаях.

3 вересня

Базовий табір Чо-Ойю

Прекрасно було знову зустрітися з Віту й Рассом. Ми всі були в захваті від чудового обіду, який приготував наш кухар, Лачху: величезні тарілки з куркою, салатом і смаженою картоплею, яка аж шкварчала, стали добрими передвісниками того, що чекає нас попереду. Як справжні «ківі», в останню ніч у Тінгрі ми відсвяткували День народження Тома пляшкою «Джека Деніелса», тож тієї першої ночі в базовому таборі дехто досить швидко притих. У мене була жахлива ніч, більшу частину якої я провів абсолютно безглуздо, намагаючись не задихнутись. Тоді мені вперше довелося відчути на собі дихання Чейна-Стокса – переривчасте дихання на великій висоті. Водночас в моєму організмі, очевидно, було багато рідини, бо я наповнив пляшку для сечі до краю, так, що вона ледь – наголошую, ледь – не вихлюпнулася.

4 вересня

Зранку я був втомлений і схвильований, але, очевидно, це вже норма. Перший караван яків вирушив до передового базового табору. Це було таке чудове видовище спостерігати за тим, як Расс і Лоппсанґ, його сирдар, обговорюють розміри та вагу вантажів, навантажують яків, а потім їхня процесія вирушає з табору вгору долиною у напрямку льодовикової морени. Сьогодні буде ще один підйом з метою акліматизації, цього разу на висоту 5100 метрів. Тут стає все краще й краще.

Дихаючи, ви перетворюєте кисень на вуглекислий газ, і саме накопичення вуглекислого газу в крові є ключовим сигналом для мозку про те, що настав час дихати. Якщо рівень вуглекислого газу низький, потяг до дихання придушується (нестача кисню є набагато слабшим сигналом і діє як крайній запобіжний клапан). Поки ви не спите, свідоме дихання не становить жодних труднощів, але вночі через урівноваження між цими двома дихальними тригерами може розвинутися незвичний (патологічний) тип дихання. Періодичне дихання складається з циклів нормального дихання, яке поступово сповільнюється, потім настає пауза й короткий період відновлення з прискореним диханням, коли починається паніка.

Це не форма висотної хвороби, а лише спосіб, за допомогою якого організм компенсує низький рівень кисню. Таке рано чи пізно стається з більшістю людей. Фаза дихальної паузи може тривати до 10–15 секунд, і, хоча стан може трохи покращитися з акліматизацією, зазвичай проблема не вирішується сама аж до спуску.

Таке періодичне дихання може викликати тривогу:

– у людини, яка прокидається під час фази затримки повітря і розуміє, що він чи вона перестали дихати;

– у людини, яка прокидається під час фази гіпервентиляції після дихальної паузи (відновлення) і думає, що їй не вистачає повітря і що в неї висотний набряк легень (ВНЛ – більше про це згодом);

– у людини, яка прокидається і розуміє, що хтось поруч перестав дихати.

У перших двох випадках нормальне дихання відновиться, якщо трохи почекати, хоча ці кілька секунд можуть бути дуже страшними. У третьому випадку той, хто спить поруч, через якийсь час почне дихати, але цикли періодичного дихання ймовірно продовжаться, допоки він чи вона не прокинеться.

По обіді ми з Віту сортуємо спорядження і перевіряємо пристосування для ніг: упевнюємося, що такі речі, як кішки, добре припасовані, все більше й більше підрізаємо підошви, щоб зробити їх легшими, і просвердлюємо більше дірок у них, знову ж таки, щоб зробити їх легшими. Я також спробував скористатися своїм ноутбуком, але, на жаль, він зламався і вже немає шансів на те, що він якось увімкнеться. Він тримався мужньо, але, здається, висота в 4650 метрів була його межею: причиною цьому могли стати холод, пил або ж просто велика висота.

5 вересня

Яка чудова ніч! Я прекрасно поспав – напевно, завдяки кільком кухлям пива. Чай у ліжко приносять о сьомій ранку, хочеш ти цього чи ні. Насправді, задля цього треба навіть повернутися в ліжко, інакше Лачху буде сваритися.

Всі прокинулися рано, їм вже так і кортить вирушати, але ми маємо пробути тут ще кілька днів. З кожним днем тут відчуваєш себе сильнішим і бадьорішим. Сьогодні підійматимемося до позначки 5050 метрів і будемо практикувати сходження з прокладеними вгорі поручнями та жумаром, перевіряючи, чи всі знають, як безпечно підійматися, пристібаючи й відстібаючи зафіксовані мотузки. Мушу визнати, що трохи нервую