Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Треба також відзначити існування в Галичині до першої світової війни численних таємних організацій молоді середніх шкіл, т. зв. кружків, що продовжували традицію «Молодої України» та вели свою працю у тіснім зв'язку із студентами високих шкіл, і які відограли важну ролю у національно громадському вихованні молоді. Були це передусім самоосвітні організації, яких завданням було добувати найширше знання, що його не давала молоді чужа і реакційна школа. Студії української літератури, історії і культури стояли на першому місці. Завзята ідейна боротьба з москвофільством, яка починалась уже в гімназії, вимагала основних відомостей про самостійність української нації. Йшла боротьба за нашу національну назву. Панувала тоді ще назва «русин». Усі видання історії України М.Грушевського були основною зброєю в ідейній боротьбі за нашу національну самостійність. Книжка Л.Цегельського «Русь-Україна і Московщина» через свій популярний виклад і демократичні та самостійницькі тенденції – була національним катехизмом тодішніх середньошкільників. Також суспільні науки, соціологія, політична економія, політика, теорія та історія суспільних ідей, історія французької і російської революцій, соціялізм, а також філософія й основи природничих наук – були предметом самоосвіти. Зокрема основніше пророблювано твори і діяльність Михайла Драгоманова, як патрона середньошкільних кружків, які скорочено називано також «Драгоманівками». Деякі кружки задержали ще стару фірму «Молодої України».

Ця самоосвітня праця відбувалась шляхом рефератів та дискусій і читанням книжок, що находились у тайній бібліотеці кожного кружка.

Голосний відгук у кружках середньошкільників та серед студентства знайшов революційний рух в Росії в 1905 і наступних рр. Кожний революційний виступ проти російського царату був предметом симпатій та подиву кружкової молоді. Популяризувалась та засвоювалась ідея революційної, збройної боротьби народу за волю. В кружкових бібліотеках того часу подибуємо обильну революційну літературу з Росії. «Підземна Росія» займає важне місце в уяві та свідомості молоді. Численні революціонери – емігранти зі Східньої України, як учасники і живі свідки, розказують на зборах у Львові та на провінції, про боротьбу з російським царатом. Все це мало свій вплив на настрої і світогляд молоді.

Панівний дух в кружках середньошкільників був незвичайно серйозний. Відчувалось у ній традицію і досвід та авторитет старших попередників. Тайність організації, святочне приречення новоприйнятого члена не зраджувати тайни існування кружка, виконувати членські обов'язки організації та чесно працювати в ній для здобуття знання, щоб після покінчення середньої школи стати вповні підготованим громадянином до суспільно-національного життя, – це все мало незабутній вплив на її членів та витискало незатертий знак в духовості кожного середньошкільника. Заява кожного члена кружка, що буде поступати в житті згідно з провідною ідеєю організації, якою є вільна, самостійна Україна – раз на все робила з нього активного та відповідального члена української нації.

Молодь інтересувалась всіма проявами українського життя та живо реагувала на них. Кружки вели завзяту боротьбу з москвофільством, що полягала на пляновій пропаганді української національної ідеї та переконуванні заражених москвофільством середньошкільників про самостійність української нації і правильність української визвольної ідеї. Учні вищих кляс середніх шкіл брали вже таємно активну участь у громадському житті, основуючи читальні «Просвіти», «Січі» та «Соколи», організуючи віча, кольпортуючи часописи й книжки, виголошуючи промови по селах, а навіть агітуючи за українськими послами при виборах до сойму чи парляменту. За свою позашкільну громадську роботу зазнало багато учнів шкільних кар, або виключення зі школи, а навіть деколи з усіх середніх шкіл Галичини.

Зокрема положення українського народу в Росії, громадська праця та боротьба його провідних діячів, сувора система русифікації та переслідування українського руху, україножерна політика прем'єра Столипіна – це все надзвичайно інтересувало та боліло всю молодь. Вона читала та дискутувала всю пресу та найменшу брошуру, що появлялись в українській мові в Росії. «Літературно-Науковий Вісник», «Українська Хата», «Дзвін» та популярні тижневики «Засів», «Село», «Маяк» та інші, як рівнож щоденник «Рада» – знані були середньошкільній молоді. З одушевленням вичитувано вістки про кожний прояв українського життя під російською займанщиною, про творення нових товариств, про ріст національної свідомости серед селянства, про боротьбу з царською адміністрацією. А кожне слово, яке чулось із уст політичних емігрантів із Великої України, які перебували в Галичині – було дорогим духовим пережиттям молоді, спрагненої живого слова з уст наддніпрянських братів, та авторитетним джерелом пізнання українського народу над Дніпром, на його великих просторах, про які мріяли всі, як про свою гордість та як про свою ширшу батьківщину.

В гарячих головах львівських гімназистів родиться та довго кружляє думка і плян про революційний атентат на передового ворога українського народу, російського прем'єра Столипіна, який згинув пізніше в Києві з рук російського революціонера. І тоді постало у молоді з логічною послідовністю таке гнітюче питання: а де ж є активні революціонери української нації, що во ім'я власного гасла Вільної України та з полум'яними словами Шевченка карали б смертельних ворогів у серці України, в Києві, не оставляючи цього морального обов'язку революціонерам других націй. І тут знаходить молодь відповідь, що родить думку про потребу організації власної української революційно-збройної акції для боротьби з гнобителями. Ця думка не спиняється, а ворушиться у молодечих головах, щоб у відповідний, пригожий час, та в відповідній формі здійснитися.

Централя кружків середньошкільників скликувала щорічно крайовий з'їзд до Львова, який тривав звичайно три дні, а на якому обговорювано національно-державницьку та поступову ідеологію організації, методи боротьби з москвофільством, справи самоосвіти й організації власної преси. Усі присутні делегати з місць складали звіти з діяльности та стану кружків. Широкі і палкі дискусії та ухвали ідеологічних та організаційних резолюцій – ледве вміщувались у триденних нарадах. Реферували на з'їздах переважно досвідчені діячі та ідеологи – студенти університету. М. інш. пам'ятаємо добре численний Крайовий З'їзд у Львові, в перших днях листопада 1910 року, яким проводили два гімназисти: Емануїл Сандул та Василь Данилович. Цей останній служив пізніше при УСС, з першою сотнею вирушив на фронт у вересні 1914 року та після тяжких трудів воєнних захворів і помер у Відні, в листопаді 1914 року. Була це надзвичайно здібна