Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

та високовартісна людина. Референтами були м. інш. студ. філос. Федір Замора, що говорив про ідеологію організації та завдання молоді, студ. прав Осип Назарук реферував про українську державницьку традицію, а емігрант з Києва студ. Микола Залізняк мав доповідь про таємні студентські організації на Наддніпрянській Україні та про методи їх праці. Між учасниками З'їзду заступав перемиську гімназійну громаду учень VІІІ кляси Іван Чмола, пізніший основоположник українського мілітарного руху та полковник Січових Стрільців. За золочівську гімназійну громаду виступав учень VІІІ кляси Іван Лизанівський, якого в 1913 році стрілецька організація у Львові вислала до Києва, для підготови на Україні революційного протиросійського руху. Цю роботу переводив він тоді зі значним успіхом разом з студ. Василем Семцем, бувш. головою самбірської гімназійної громади та з студ. Юліяном Охримовичем, головою драгоманівської студентської громади у Львові, які також з тією метою виїхали перед війною на Україну. Усі три брали пізніше визначну участь у державнім будівництві України за часів Української Центральної Ради, на визначних політичних позиціях. Усі три впали пізніше в боротьбі з московським большевизмом: В.Семець, як Січовий Стрілець 1-ої сотні, згинув на вулиці в Києві при ліквідації большевицького повстання при кінці січня 1918 р., Ю. Охримович згинув У Мелітополі з рук ЧеКа при ліквідації протибольшевицького повстання в 1920 році, а І.Лизанівський, засуджений большевицьким судом в 1932 році, як бувш. член Центр. Комітету Української Партії Соціялістів Реоолюціонерів, згинув на засланні на Сибірі.

Середньошкільні організації були першорядною школою громадського життя для загалу молоді та виховали всю молоду українську генерацію інтелігенції в Галичині на рішучих оборонців прав української нації та на жертвенних борців за державну самостійність України. Вони видавали спершу спільно з студентами університету місячник «Молода Україна», а впродовж кількох років перед світовою війною, середньошкільники видавали власний орган, місячник «Життя».

Дещо ширше пишемо про ідейне та організаційне життя галицьких середньошкільників безпосередньо перед 1914 роком, бо із цих кружків вийшла перша ініціятива і плян творення українських військових організацій. Тому відомості про генезу, характер і працю цих організацій – є основою для пізнання тої ідейно-духової атмосфери та дійсного грунту, на якому народилась та із якого виросла нова ідея українського мілітарного руху, ще в добі нашого поневолення та нашої бездержавности.

В цих середньошкільних кружках виховались та виросли ідейно майже всі пізніші визначніші Українські Січові Стрільці, які творили багатий духовий зміст стрілецького життя та надавали напрям його політичній думці та громадсько-моральній поставі. Ідейно-духове надбання здобуте в тайних гімназійних і семінарійних кружках стало пізніше, в процесі боротьби та духового зростання Українських Січових Стрільців, одним з основних елементів стрілецької ідеології.

ІІ. СІЧОВЕ СТРІЛЕЦТВО ДО СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Перший військовий гурток

Ідея української військової організації зродилась у певній конкретній формі вперше в середовищі львівських таємних середньошкільних самоосвітніх кружків, – восени 1911 року.

Її заініціював, перший почав реалізувати – згаданий вище студент філософічного факультету Львівського університету Іван Чмола, – пізніший осаул першого Товариства Українських Січових Стрільців у Львові (кошовий д-р В.Старосольський), командант першої зорганізованої в серпні 1914 року у Львові сотні УСС, сотник УСС і полковник СС та після першої світової війни один з найвизначніших керівників пластового руху в Галичині. Із підготованого ідейно гуртка середньошкільників та декого із студентів університету, – утворено таємний військовий гурток «Пласт», якого основниками і діяльними членами, крім І.Чмоли, буди відомі пізніше старшини УСС: В.Кучабський, Р.Сушко, О.Кучерішка, П.Франко, О.Квас, О.Степанівна. Була це організація мішана (хлоп'ячо-дівоча).

Завданням цього гуртка було військове виховання і вишкіл української молоді для майбутньої збройної боротьби за самостійну Україну. Про цей перший український військовий гурток пише один з його основників – О.Степанівна: «Ця організація вела більше військову як пластову роботу, бо крім в'язання вузлів, пластового ходу, сигналізації – учились ми стріляти з револьвера, пізнавати систему кріса Манліхера (покищо лиш теоретично), таборувати і підходити. Вчились ми з малих битих на цикльостилі видань, які перекладали з польської на українську мову. З пластових прогульок пригадую собі одну до Брюхович, нічний табор на Чортівській Скалі з підходженням і двоє нічних вправ в околицях Чортівської Скали та Винник. З замилуванням розчитувалися ми в книжках, де говорилось про партизанку, виріб вибухового матеріялу і захоплювалися геройськими подвигами одиниць, чи невеликих гуртків людей, про яких розповідав Чмола, що знав численні приклади того роду з воєн різних віків».[12]

Проіснувавши один рік, до осени 1912 року – цей гурток виконав дуже трудну і важну піонерську працю в ділянці, якої змістом від довгих-довгих літ у нас ніхто не інтересувався. Він передав цінний досвід своєї недовгої цраці комітетові академічної молоді та січовій організації, до рук яких перейшла ініціятива дальшої розбудови мілітарної організації.

Коли дивитись із сьогоднішньої перспективи на цей перший в новітніх часах український військовий гурток, то його робота може в декого викликати враження наївної молодечої забави, без властивого історично-громадського значення. Та взявши під увагу майбутній розвиток подій та дальшу громадську ролю осіб, що брали участь у його починах, та їх гаряче захоплення ідеєю створення українського революційного війська – треба ствердити, що, не зважаючи на недосконалість задуманого діла, все таки була це фактично перша в історії новітнього українського руху спроба, власними силами розпочати творення необхідної кожній нації збройної сили, як засобу боротьби за свою державну самостійність. Отже в її основі лежала глибока державно-творча ідея, яка вперше оформилась якраз у цьому гурткові.

Для оцінки ідейно-політичної вартости цієї організації треба піднести, що постала вона далеко перед тим, як заіснувала можливість австро-російського конфлікту, – значиться, мотивом її постання не була орієнтація на позаукраїнські сили й історичні події, а навпаки був це самобутній зрілий витвір української визвольної думки, що у власному інтересі, власними силами та власними жертвами казав будувати основу для дальшої боротьби нації.

Основні мотиви, що зродили цю нову визвольно-мілітарну ідею серед української молоді, були глибші. З розвитком та ростом вглиб і вшир національної свідомости серед народних мас, щораз більше ставало актуальним бажання здійснення голошеного гасла самостійної України. Це гасло постійно дозрівало, та стало серед найактивніших кіл нації уже політичним