Читати книгу - "Коли час лише починався, Янг Роберт Франклін"

— Ти неначе не розраховуєш на те, що поліція з'явиться вчасно. — Та ні, звичайно. З часом-то вони сюди доберуться, але на це знадобиться не один тиждень, а може бути, і не один місяць. Їх радарній розвідці потрібно багатенько часу, щоб відслідкувати шлях корабля, до того ж вони майже напевно ще навіть не знають, що нас викрали. До цих пір в таких випадках, коли викрадали дітей з Інституту, уряд спочатку платив викуп, а вже потім повідомляв в Космічну поліцію. Звичайно, навіть після того, як сплачений викуп і діти повернені, Космічна поліція все одно приступає до пошуків викрадачів і рано чи пізно знаходить, де вони ховалися, але на той час їх зазвичай і сліду не лишається. — Ну що ж, — сказав Карпентер, — я думаю, давно пора комусь першому їх зловити. Як, по-вашому?

Заховавши Сема в найближчому пальметовому гаю і вимкнувши захисне поле, Карпентер заліз під сидіння водія і витягнув звідти єдину портативну зброю, якою був забезпечений трицератанк, — легку, але з сильним боєм рушницю, яка стріляла паралізуючими зарядами. Таку рушницю ПАТО сконструювало спеціально для своїх службовців, чия робота була пов'язана з подорожами в часі. Перекинувши ремінь через плече, Карпентер відкинув ковпак, виліз на морду Сема і допоміг дітям спуститися на землю. Все троє підійшли до корабля. Скіп видерся на посадочну стійку, підійнявся трохи вище по стовбуру, і через декілька секунд шлюзова камера відкрилася. Скіп спустив вниз алюмінієві сходи. — Все готово, містере Карпентер. Марсі озирнулася через плече на гай з Семом.

— А Сем — з ним нічого не трапиться, як ви думаєте? — Звичайно, нічого, крихітко, — заспокоїв її Карпентер.— Ну, лізь. Кондиціоноване повітря всередині корабля мало приблизно таку ж температуру, як і в кабіні Сема; освітлення було холодним і тьмяним. За внутрішнім люком шлюзової камери короткий коридор вів до сталевих гвинтових сходів, які йшли вгору, до житлових палуб, і вниз, в машинне відділення. Карпентер поглянув на годинник, який раніше перевів на чотири години назад, — було 8.24. Через декілька хвилин птеранодони почнуть атакувати Сема, Карпентера, Марсі і Скіпа в "попередньому" часі. Навіть якщо тоді викрадачі відразу після цього попрямували до корабля, часу ще достатньо — в усякому разі, вистачить на те, щоб направити радіограму, а потім приготувати задуману пастку. Правда, радіограму можна буде направити і тоді, коли Роул, Фрітад і Холмер будуть міцно замкнуті в своїх каютах, але якщо що-небудь зірветься, така можливість може взагалі не статися, так що краще зробити це відразу ж.

— Ну ось що, хлоп'ята, — сказав Карпентер.— Закрийте шлюз і ведіть мене в радіорубку.

Першу частину наказу вони виконали з великою готовністю, але виконувати другу чомусь не поспішали. У коридорі Марсі зупинилася. Її прикладу послідував і Скіп. — Навіщо вам радіорубка, містере Карпентер? — запитала Марсі. — Щоб ви могли повідомити наші координати Космічної поліції і сказати їм, щоб вони поспішали сюди. Сподіваюся ви з цим впораєтеся? Скіп подивився на Марсі, Марсі — на Скіпа. Потім обидва похитали головою.

— Почекайте, — з досадою сказав Карпентер. — Адже ви чудово знаєте, як це робиться. Чому ви вдаєте, що не вмієте? Скіп втупився в підлогу — Ми... ми не хочемо додому, містере Карпентер. Карпентер поглянув в їх серйозні обличчя. — Але ви повинні повернутися додому! Куди ж ви ще подінетеся? Вони мовчали, ховаючи від нього очі. — Загалом так, — продовжував він через деякий час.— Якщо нам вдасться зловити Роула, Фрітада і Холмера, все чарівно. Ми протримаємося тут, поки не прибуде Космічна поліція, і здамо їх їй. Але якщо що-небудь зірветься і ми їх не зловимо, у нас принаймні залишиться ще один козир — та сама радіограма, яку ви зараз надішлете. Тепер далі. Я приблизно уявляю собі, скільки часу потрібно космічному кораблю, щоб добратися з Марса на Землю. Але я, звичайно, не знаю, за скільки часу це можуть зробити ваші кораблі. Отже скажіть мені, через скільки днів Космічна поліція буде тут, на Землі, після того, як отримає вашу радіограму? — При нинішньому розташуванні планет трохи більше ніж через чотири доби, — сказала Марсі.

— Якщо хочете, містере Карпентер, я можу розрахувати час точністю до... — Не треба, достатньо і цього, крихітко. А зараз лізь вгору, і ти теж, Скіпе. Нічого втрачати час!

Діти повільно підкорилися. Радіорубка знаходилася на другій палубі. Деяка апаратура здалася Карпентеру знайомою але велика частина була для нього суцільною загадкою. За величезним, від підлоги до стелі, ілюмінатором відкривався вигляд на доісторичну рівнину. Поглянувши вниз крізь фальшиве листя, Карпентер побачив гай, де був захований його Сем. Він уважно огледів горизонт — чи не повертаються птеранодони. Але в небі нічого не було видно. А відвернувшись від ілюмінатора, він побачив, що в рубці з'явився хтось четвертий. Карпентер скинув з плеча рушницю і майже встиг підкинути її, коли металева трубка в руці цього четвертого видала різкий скрегочучий звук, і рушниця зникла. Не вірячи власним очам, Карпентер втупився на власні руки.

IV

Людина, що з'явилася в рубці, була висока і сильна. Одягнений він був приблизно так само, як Марсі і Скіп, але розкішніше. На його вузькому обличчі було написано рівно стільки ж душевних переживань, скільки на сушеній груші, а металева трубка в його руці була спрямована Карпентеру точно між очі. Не вимагалося особливих пояснень, щоб зрозуміти: зруш Карпентер з місця хоч на півкроку, і з ним відбудеться те ж саме, що і з рушницею. Втім, людина зглянулася до того, що повідомила йому: — Якщо рушиш — розпилю.

— Ні, Холмере!— закричала Марсі.— Не смій його чіпати! Він просто допоміг нам, тому що йому стало нас шкода! — Чекай, крихітко, ти ж неначе говорила, що їх тільки троє? — сказав Карпентер, не зводячи очей з Холмера. — Їх насправді троє, містере Карпентер. Чесне слово! Напевно, третій птеранодон був безпілотний. Вони нас перехитрували!

Холмер мав би посміхнутися, але він не посміхнувся. Він заговорив, і в його голосі мало б прозвучати задоволення, але і цього не було. — Ми так і думали, приятелю, — ти з майбутнього, — сказав він.— Ми тут влаштувалися досить давно і знали, що ти не можеш бути з сьогодення. А раз так, неважко було зміркувати, що коли цей твій танк вчора зник, ти стрибнув в часі або вперед, або назад, і два проти одного, що назад. Ми вирішили ризикнути, припустили, що ти виконаєш те ж саме ще раз, якщо тебе притиснути до стіни, і влаштували для тебе невеличку пастку. Ми розсудили, що у тебе вистачить розуму в неї потрапити. І вірно — вистачило. Я не розпилюю тебе прямо зараз же тільки тому, що ще не повернулися Роул і Фрітад. Я хочу, щоб вони спочатку на тебе помилувалися. А потім я тебе розпилю, будь упевнений. І цих обох — теж. Нам вони більше не потрібні.

У Карпентера мурахи побігли по спині. У цих виключно логічних міркуваннях було дуже багато від найзвичайнісінької мстивості. Можливо, птеранодони мало не з самого початку намагалися здійснити "розпилення" Марсі, Скіпа, Сема і його самого, і коли б не захисне поле Сема, поза сумнівом, так би і зробили. "Ну нічого, — подумав Карпентер.-Логика — палиця з двома кінцями, і не один ти умієш нею користуватися".

— А скоро повернуться твої дружки? — запитав він. Холмер відповів нерозуміючим поглядом. І тут Карпентер помітив, що у Холмера у вухах немає сережок.

Карпентер обернувся до Марсі: — Скажи мені, крихітко, якщо цей корабель впаде на бік, чи не вибухне тут що-небудь — від зміни положення, наприклад, або від удару об землю? Відповідай "так чи ні", інакше наш приятель зрозуміє, про що ми говоримо.

— Ні, містере Карпентер. — А конструкція корабля досить міцна? Перегородки нас не розчавлять? — Ні, містере Карпентер. — А апаратура в рубці? Вона добре закріплена? Не впаде на нас?— Ні, містер Карпентер. — Добре. Тепер постарайтеся разом з Скіпом якомога непомітніше посунутися он до тієї сталевої колони в центрі. Коли корабель почне валитися, хапайтеся за неї і тримаєтеся щосили.

— Що він тобі говорить, дівча? — різко запитав Холмер. Марсі показала йому язика.

— Так я тобі і сказала! Очевидно, здатність ухвалювати холоднокровно виважені рішення, керуючись виключно суворою логікою, зовсім не включала в себе здатність міркувати швидко. Тільки у цю хвилину десентименталізований марсіанин зрозумів, що зі всіх присутніх лише у нього одного немає сережок. Він поліз в невеличку сумку, що висіла у нього на поясі, дістав звідти пару сережок і почав однією рукою прикріплювати їх, продовжуючи тримати в інший розпилювач, націлений Карпентеру в лоба. Карпентер намацав великим пальцем правої руки крихітні опуклості на управляючому персні, надітому на його вказівний палець, відшукав потрібні і натиснув на них в потрібній послідовності.

Внизу, на рівнині, з свого гаю з'явилася тупоноса морда Сема.

Карпентер зосередився і почав в думках передавати по телепатичному каналу, який тепер з'єднав його мозок з нервовим центром Сема: — Семе, прибери рогогармати і ввімкни захисне поле навколо ковпака кабіни. Сем виконав наказ. — Тепер відступи назад, розбіжися як слід, уприся в посадочну стійку праворуч від тебе і вибий її.А потім тікай з усіх сил!

Сем виповз з гая, розвернувся і риссю пробіг сотню метрів по рівнині. Потім він знову розвернувся, готуючись до майбутньої атаки, і поволі рушив вперед, а потім перемкнувся на другу передачу. Його тупіт перетворився на громове гуркотіння, яке проникло крізь перегородки в радіорубку. Холмер, який нарешті вставив у вуха сережки, здригнувся і зробив крок до ілюмінатора. До цього часу Сем вже мчав до корабля, як таран. Не потрібно було мати семи п'ядей в голові, щоб зрозуміти, що відбудеться далі. Холмер мав не менше семи п'ядей. Але іноді зайвий розум не менш небезпечний, ніж недоумкуватість. Так було і цього разу. Забувши про Карпентера, марсіанин повернув важіль праворуч від ілюмінатора. Товсте захищене від ударів скло зсунулося убік, в стіну. Марсіанин висунувся назовні і спрямував свій розпилювач вниз. У ту ж мить Сам врізався в посадочну стійку, і Холмер кулею вилетів в розкритий ілюмінатор.Діти вже вчепилися в колону. Зробивши відчайдушний стрибок, Карпентер приєднався до них.

— Тримайтеся, хлоп'ята!— крикнув він і повис на колоні.