Читати книгу - "Шалений Бос, Iрина Давидова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніч я провела на вокзалі, а рано вранці почала обдзвонювати всі більш-менш відповідні мені оголошення. В основному там були квартири за ціною, що не відповідає моїй кишені. Так, по суті, мені зараз всі не відповідали, тому що, маючи кілька тисяч, розумієш, що на них довго не протягнеш.
Загалом, мені довелося знімати кімнату в комуналці, що виявилося вкрай неприємним, але в цілому терпимим. Краще, ніж на вулиці. Зате половину грошей зберегла. Правда, бажано їх носити з собою. Від гріха подалі.
Нічого, отримаю першу зарплату і зніму квартиру. Нехай без розкоші, зате сама буду господинею, ніж як зараз.
Сьогодні на роботу я доїхала на тролейбусі. Принаймні, так мені не потрібно проходити повз клуб і нариватися на неприємності. Тут вийшла на зупинці, перейшла міст, і я вже на місці.
Сподіваюся, сьогоднішній день буде кращим за вчорашній.
- Доброго ранку, Ольга, - посміхнулася, увійшовши в ресторан.
- Доброго ранку, Естель. Ви навіть раніше, ніж домовлялися. Дівчата будуть до одинадцятої.
- Добре, я поки келихи перегляну та інший посуд.
Переодягнувшись і зібравши волосся у хвіст, я почепила на кишеньку бейджик зі своїми ім'ям. Посміхнулася собі в дзеркалі та пішла працювати.
Я буду краще раніше приходити на роботу, ніж сидіти в комуналці та слухати алкашів про те, як їм не вистачає на бухло. Тфу, противно.
В цілому день проходив добре. З'являлися перші відвідувачі, робили замовлення і навіть залишали мені чайові, йдучи з ресторану з хорошим настроєм. Мені таке дуже було до душі. Хотілося вірити, що одного разу все обов'язково налагодиться. Ще й плюс був, обідом годував нас бос. Вірніше, кухарі, але за кошти боса. Таким чином я могла заощадити свої чайові та відкласти на квартиру.
- Есті, там гості прийшли за твій столик, - повідомила Дарина якраз, коли я покінчила зі своїм обідом.
- Уже біжу, - я швидко подивилася в дзеркало, щоб переконатися, що не змазалась помада, а на зубах не залишилася їжа, і тут же рвонула в зал, не забувши прихопити із собою карту меню.
Сьомий столик. Точно мій.
- Добрий день. Мене звуть Естель, і я буду сьогодні Вашим офіціантом, - поклала біля чоловіка меню.
- Дякую. Принесіть ще одне, зараз мій друг підійде.
- Звичайно, - я швидко сходила за другим меню, а коли повернулася до столика, застигла за спиною прибулого гостя.
- Уявляєш, дурепа яка, написала на стіні будівлі «сам ти стерво».
- Це ти зрозумів до чого? Ну, про що мова взагалі? - я хотіла втекти та попросити Дарину обслужити цей столик, але дядько невчасно мене помітив. - Давайте-давайте.
Ну ось навіщо? Навіщо їм друге меню?
Суботін обернувся і застиг на мені поглядом.
Я невпевнено кивнула йому і простягла меню.
- Здрастуйте, - видала я і тільки зібралася піти, щоб дозволити їм вибрати їжу, як Бетмен раптом перехопив мене за руку.
- Лиса сама в капкан потрапила.
- Що?
- До скількох працюєш?
- Я тут на довічне, - збрехала я і перевела погляд на його руку на моєму зап'ясті.
Чомусь його дотики обпалюють мою шкіру.
- Уже й тут накосячила?
- Так, розбила французький сервіз дев'ятнадцятого століття.
Тьфу-тьфу-тьфу, звичайно.
- Сарказм твій не до місця. Після роботи на тебе чекає весела пригода. Не здумай утекти, я буду чекати тебе.
- Ви знайомі? - запитав його друг.
Суботін відпустив мою руку і я швидким кроком втекла на кухню.
Господи, ну чому знову він? За що? І чого йому від мене треба? Він що, правда вважає, що я буду відпрацьовувати тілом свій косяк? Ні, ну серйозно?
Мені терміново треба вмитися, інакше я зараз згорю.
Забігши до вбиральні, я бризнула в обличчя прохолодною водою. Плювати на макіяж, мені терміново потрібно охолонути. Головне, щоб Бетмен не побачив мій схвильований стан.
Спати я з ним не збираюся, нехай навіть не сподівається. У нього ось є особа для нічних розваг.
Трохи оговтавшись, я витерла обличчя і повернулася в зал, збираючись прийняти замовлення у Суботіна і його друга.
- Ти плакала? - почула запитання від Дениса та різко подивилася йому в очі.
- Ви визначилися із замовленням?
- Лиса, я поставив питання! - натиснув він жорсткіше, а я підняла підборіддя, показуючи, що не збираюся відповідати на його питання.
- Я теж. Вибачте, але я на роботі.
- Естель, ну правда, Ви плакали? - це вже запитав друг Дениса Сергійовича.
- Я кожен день плачу. Сльози омолоджують, - я схилилася до чоловіка і сказала тихіше, - я ще збираюся чимось іншим протирати обличчя. Там взагалі молодість забезпечена. Отже, що будете замовляти?
- Тебе! З вершками.
Я ледь не застогнала від досади та, різко розвернувшись, прошипіла крізь зуби:
- Мені здається, пане Суботін, я Вам вже все сказала. Ви звертаєтесь не за адресою! Якщо Ви зараз же не припините, я буду змушена покликати іншого офіціанта.
- Послухай, ти...
- Денис... правда не треба, - сказав його друг, а я кинула на нього вдячний погляд.
Не будь я на роботі, влаштувала б Бетмену веселуху.
З горем навпіл я таки прийняла у них замовлення. І слава Богу, більше Денис мене не зачіпав. Інакше б я точно не стрималася і вмазала йому.
В цілому зміна пройшла добре. Більше ніхто мене не чіпав і не погрожував придушити. Увечері я зібрала контейнер з вечерею, за що спасибі нашому босові, і, переодягнувшись у свій одяг, вийшла на вулицю.
Мої улюблені теплі літні ночі. Повернулась, подумавши про те, щоб спуститися до води та посидіти трохи на березі річки, спостерігаючи за яскравими зорями.
- Навіть не думай, - здригнулася від голосу, що пролунав з темряви.
Суботін гад! Видихнула, намагаючись впоратися з емоціями.
- Чого тобі? - перейшла на «ти», наплювавши на його статус. Він мені не бос.
- Я ж казав, що тебе чекає весела пригода.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалений Бос, Iрина Давидова», після закриття браузера.