Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

Майор перебував у стані сильного напруження. Він приклався з усієї сили по голові свого ж підлеглого і вимкнув тому світло мінімум на найближчу годину.

— Пішли до ліфта! — наказав Деканозов письменниці.

Марина вийшла на першому поверсі, але там майже нікого не було. Лише один черговий нудився біля вхідних дверей, не проявляючи зайвого інтересу.

Деканозов впирав пістолетом у спину і скеровував Марину куди потрібно рухатися.

За мить вони опинилися у коридорі, яким почали спускатися на підземну парковку. Там стояли багато автомобілів поліцейських, але не було жодного охоронця. Марина ступила пару кроків стоянкою, доки не відчула болючий укол у шию. Здавалося, наче якась муха укусила за родимку чи бородавку.

Насправді, то був укол потужної дози снодійного. Деканозов вколов і підняв викрадену дівчину на руки. Він доніс її так до синього джипа та поклав у багажник. Одразу до нього підійшов чоловік у чорному одязі, посміхаючись на всі тридцять два зуби.

— Я виконав свою частину угоди! — відповів Деканозов.

Чоловік посміхнувся і відповів:

— Ваші діти знаходяться у безпеці. Через десять хвилин я відпущу їх на квартиру у центрі Києва. Наша угода буде дотримана на сто відсотків.

Деканозов не вірив почутому, але вбивця повністю контролював його дії.

— Що станеться з дівчиною? — запитав Деканозов.

— Вона отримає по заслугах, — пояснив незнайомець. — Зате ваші сини не дізнаються про хабарі батька та прикриту справу депутата Шевчука. А також вони ніколи не почують звуків вибухів, особливо організованих мною…

Незнайомець сів у джип і завів двигун.

— Вибухівка біля моїх синів? — наздогнав його Деканозов.

Чоловік висунув з кабіни руку з пультом і віддав його майору.

— Що це? — запитав Деканозов.

— Спусковий гачок. Ви можете бути вільним, — пояснив вбивця. — Даю вам слово, що з ними нічого не станеться, бо я ніколи не порушую даного слова. Я вимкнув вибухівку майже одразу, як ви погодилися допомогти мені…

Він натиснув на газ і за мить вирвався із стоянки, оминаючи десятки авто, котрі поверталися від лікарні. Стеценко відчував, що щось змінилося, тому гнав поліцейських вперед.

Майор Деканозов набрав на телефоні номер дружини.

— Передай хлопчикам, що я їх обох люблю! — сказав він і вимкнув.

Кремезний офіцер сів на бетон біля сусідньої машини та почав плакати. Бажаючи зберегти життя своїм дітям, він навмисне прирік на смерть головного свідка у справі. Не таким було правосуддя.