Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінка у вікні 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка у вікні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінка у вікні" автора А. Дж. Фінн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 88
Перейти на сторінку:
злякалась, — додаю.

Його вираз обличчя теплішає.

— Я вас розумію, — вже м’якше. — Ви маєте хоч якесь поняття, хто б міг вам це надіслати?

Я вагаюсь.

— Єдина людина з ключем… Єдиний, хто б міг мати ключ, це мій орендар. Девід.

— І де він зараз?

— Я не знаю. Він сказав, що виїжджає з міста, але…

— То в нього є ключ, чи може бути ключ?

Я схрещую руки.

— Може. В його житлі… В його дверях інший замок, але він міг… вкрасти мій ключ.

Литтл киває.

— У вас були якісь проблеми з Девідом?

— Ні, тобто… Ні.

Литтл киває.

— Ще щось?

— Так… він… він позичав у мене лезо. Канцелярський ніж тобто. А потім поклав його на місце, не повідомивши мене.

— І ніхто інший не міг проникнути?

— Ніхто.

— Просто думки вголос. — Потім він вдихає повні груди повітря й волає так, що мої нерви здригаються: — Агов, Вел?

— Ще нагорі, — відзивається Нореллі.

— Є щось цікаве?

Тиша. Чекаємо.

— Нічого, — викрикує вона.

— Безлад?

— Ніякого безладу.

— У комірчині?

— У комірчині нікого. — Я чую її кроки на сходах. — Спускаюся.

Литтл повертається до мене.

— Отже, є хтось, хто проліз усередину невідомо як, сфотографував вас, але більше нічого не забрав.

— Так. — Він сумнівається у моїх словах? Я знову вказую на телефон у його руці, так, ніби він може відповісти на його запитання. Він може відповісти на його запитання.

— Перепрошую, — каже він та повертає телефон мені.

Нореллі входить на кухню, пальто розвівається у неї за спиною.

— Усе добре? — питає Литтл.

— Усе добре.

Він посміхається мені.

— Небезпека минула, — каже він. Я не відповідаю.

Нореллі підступає до нас.

— Щось прояснилося з нашими зломом і проникненням?[243]

Я протягую їй телефон. Вона не бере його, тільки дивиться на екран.

— Джейн Расселл? — питає вона.

Я вказую на адресу біля імені Джейн. Вираз люті пробігає її обличчям.

— Вони раніше щось вам писали?

— Ні. Я ж говорила, дет… Ні.

— Це адреса «Джімейл», — зазначає вона. Я бачу, як вони з Литтлом перезираються.

— Так. — Обхоплюю плечі руками. — Ви можете її відслідкувати? Якось відстежити?

— Що ж, — каже вона, похитуючись назад, — це проблема.

— Чому?

Вона киває в бік свого колеги.

— Це «Джімейл», — каже він.

— Так. І що?

— Те, що «Джімейл» приховує АйПі-адреси[244].

— Я не знаю, що це означає.

— Це означає, що профіль «Джімейл» неможливо відстежити, — продовжує він.

Я витріщаюсь на нього.

— Усе, що ми знаємо, — висновує Нореллі, — це те, що ви могли й сама собі це надіслати.

Я обертаюся, аби подивитися на неї. Її руки складені на грудях.

З мене виривається нервовий смішок.

— Що? — кажу я, адже що ще я можу на це сказати?

— Ви могли надіслати цей лист собі з цього ж телефона, і ми б не змогли нічого довести.

— Для… для чого? — затинаюсь я. Нореллі опускає погляд на промоклий халат. Я згинаюся, щоб підняти його, тільки щоб щось зробити, тільки щоб повернути собі якесь відчуття впорядкованості.

— Це фото, як на мене, схоже на маленьке опівнічне селфі[245].

— Я ж спала, — заперечую я.

— У вас заплющені очі.

— Тому що я сплю.

— Або тому, що ви хотіли здаватися сплячою.

Я повертаюся до Литтла.

— Подивіться на це з іншого боку, докторко Фокс, — каже він. — Ми не знайшли жодних ознак того, що тут хтось був. Скидається на те, що нічого не зникло. Вхідні двері в порядку, оті в порядку, — вказує він пальцем на бічні двері. — А ви кажете, що більше ніхто не має ключа.

— Ні, я сказала, що у мого орендаря міг би бути ключ. — Хіба я цього не сказала? Розум збовтується на піну. Я знову здригаюсь; повітря, здається, накачане холодом.

Нореллі вказує на драбину.

— У чому тут справа?

— Суперечка з орендарем, — відповідає Литтл, випереджаючи мене.

— Ти питав її про… ну, про чоловіка?

— Виявляється, це не міг бути він. — Є щось у його тоні таке, чого я не можу розгадати, якийсь мінорний акорд. Нореллі підіймає брову.

А тоді звертається до мене.

— Міс Фокс, — цього разу я її не виправляю, — я вже вас попереджала про витрату…

— Це не я тут марно витрачаю час, — гарчу я. — Це ви. Це ви. Хтось проник у мій будинок, і я дала вам доказ, а ви стоїте тут і розповідаєте, нібито я це вигадала. Як і минулого разу. Я бачила, як людину зарізали, а ви мені не повірили. Що я маю зробити, щоб ви…

Портрет.

Я різко обертаюсь, бачу Ітана на дивані, з Панчем, що розплескався у хлопця на колінах.

— Іди сюди, — кажу я йому. — Подай мені малюнок.

— Не будемо вплутувати в це його, — перебиває Нореллі, але Ітан вже йде до мене, з котом на одній руці та аркушем в іншій. Він подає його мені майже так само урочисто, як у храмах подають гостію[246].

— Ви це бачите? — питаю я, штрикаючи аркушем перед Нореллі так, що їй доводиться зробити крок назад. — Погляньте на підпис, — додаю я.

Вона зморщує лоба.

І, втретє за сьогодні, лунає дзвінок у двері.

72

Литтл дивиться на мене, тоді йде до дверей і розглядає екран домофону. Тисне на зумер.

— Хто там? — питаю я, але він вже відчиняє двері.

Кілька бадьорих кроків, і з’являється закутаний у кардиган[247] Алістер Расселл із червоним від холоду обличчям. Він, здається, постарів, відколи я його востаннє бачила.

Його погляд, ніби яструб, облітає кімнату. Зупиняється на Ітані.

— Ти йдеш додому, — каже він своєму синові. Ітан не рухається. — Поклади кота і вийди.

— Я хочу, щоб ви це побачили, — починаю я, вимахуючи малюнком у його бік, але він ігнорує мене й звертається до Литтла.

— Радий, що ви тут, — каже він із виглядом не надто радісної людини. — Моя дружина каже, що чула, як ця жінка кричала з вікна до мого сина, а потім я побачив, як ви під’їхали. — Під час свого попереднього візиту, пригадую, він був більш ввічливим, навіть спантеличеним. Зараз — ні.

Литтл підходить до нього.

— Містере Расселл…

— Вона дзвонила мені додому — ви це знали? — Литтл не відповідає. — І в мій колишній офіс. Вона дзвонила в мій колишній офіс.

Отже, Алекс, виявляється, ябеда.

— Чому вас звільнили? — питаю я, але він налаштований тільки на атаку, шаленіючи, дослухаючись тільки до власних слів.

— Вчора вона переслідувала мою дружину — вона вам казала? Думаю, що ні. Переслідувала її до кав’ярні.

— Ми

1 ... 59 60 61 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у вікні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка у вікні"