Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Я відчувала спокій, коли сиділа на носі яхти і дивилася, як він ніби розрізав море, відштовхуючи воду у різні боки. Зараз моя голова була схожа на один великий армагедон від того скільки думок у ній крутилося. Але я дозволила собі відпочити, і просто забути про все. Ніби нічого не існувало.

Мої легені наповнилися свіжим повітрям, коли я вдихнула. Вітер був сильнішим ніж у місті, від чого моє волосся розліталось в різні боки. Я простягнула руку до обличчя та заправила його за вухо.

За місцевим часом вже було близько опівночі. Яскравий місяць освічував Землю, а крихітні зірки осипали все небо.

 Я обернулась, коли почула ледь чутні кроки. Давид повільно йшов до мене, тримаючи у руках два келихи червоного вина. Його обличчя було помітно розслаблене. Я не казала йому цього раніше, але йому дуже личив такий простий одяг. Легка кремова сорочка була засукана до ліктів, а світлі шорти легко сиділи на його поясі.

Він сів поряд та простягнув мені келих. Я зробила ковток вина та не дивлячись на нього промовила :

— Ти запам’ятав. — сказала я просто в небо.

Я відчувала на собі його погляд.

— Про яхту, — я повернулась до нього так, щоб могла дивитися на його обличчя.

— Так. — його погляд все ще був зосереджений на мені, а кутики губ піднялись в м’якій лінивій усмішці.

В горлі утворився дивний клубок, і я відпила ще трохи вина.

— Це була просто мрія, але завдяки тобі вона стала реальністю.

— Ти не повинна так звеличувати мене, я зробив те що вважав за потрібне. — сказав він.

— Тоді, коли я тобі це все розповідала, думала, що ти не слухаєш, — я опустила свій погляд вниз, щоб приховати збентеження. — І молола всілякі дурниці.

Його вільна рука доторкнулась мого підборіддя, і я підняла свій погляд на нього. Хоч зараз було не дуже видно, але я бачила, з яким неприхованим теплом він дивився на мене. Рум’янець почав підніматись моєю шиєю, і я тільки могла сподіватись, що він його не помітить.

— Якщо ти про них мрієш — це не дурниці. — твердо сказав він.

Я важко глитнула, а серце здається перестало битись.

— Ти серйозно так думаєш? — схвильовано запитала.

— Авжеж. Все, що стосується тебе — це не дурниці. — він поклав свою руку мені на талію та одним рухом притягнув у свої обійми.

Я ніби перебувала в казці.

Він був моїм принцом, а я його принцесою.

Я його спокоєм, він моїм захопленням.

Ми здавалися не поєднанні, але хто з нас ідеальний?

Іноді я задавалась питанням, як так вийшло, що мені дістався найкращий хлопець у світі. Відповіді поки не знайшла. А може я її просто не потребувала…

— Мене дещо турбує, — зізналась я пізніше.

Я відчула як він напружився, і мені здається  навіть перестав дихати.

— Ти можеш розповісти мені, — спокійно сказав він.

— Пам’ятаєш, як тоді в кафе ти застав мене з маленькою дівчинкою? Мені здалось, що ти якось занадто різко відреагував, і в мене склалось враження, що ти не любиш дітей, або взагалі проти.

Мене справді це турбувало. Одна думка, що він проти, вводила мене у ступор, який поступово переростав у страх.

З його рота вирвалось зітхання, і м’язи почали повільно розслаблюватись. Судячи з його реакції, він напевно готувався почути щось гірше. Але для мене це не була дрібничка або буденна тема для обговорення.

— Я тоді просто нервував через цю подорож, бо були виникли деякі проблеми. — пояснив він.

Його рука почала вимальовуючи кола на моєму стегні, ніби він заспокоював себе і мене. Від його рухів я помітно розслабилась.

— Ти нервував?

Я злегка відсунулась від нього, поклавши руку на його плече і підняла погляд до його очей. Він не дивився на мене, а кудись вбік. Він соромився, що відчував це.

Він неоднозначно знизав одним плечем.

— Я не хотів, щоб все пішло шкереберть.

— А щоб ти зробив якби все так  і сталось? — я зацікавлено схилила голову набік.

Він хмикнув і глянув на мене.

— Воно б не сталось.

— Уф! — моє обличчя скривилось. — Такий самовпевнений.

Мені іноді здавалось, що він аж занадто самовпевнений.

— Я б краще сказав наполегливий. Мені все ж вдалось затягти тебе тоді до себе в кабінет.

— Це не правда. — обурилась я. — Я не хотіла засмучувати Лізу, бо якби не пішла з нею, ти  б накричав на неї.

Спогади ніби за командою пронеслись в моїй голові : як він звинувачував мене, що я його уникаю. А тоді відбувся наш перший поцілунок…

Я відчула як мої щоки починають червоніти від спогаду. А в грудях з’явилось приємне тепло.

Він глянув на мене примруживши очі.

— Хіба я такий суворий начальник? — запитав він.