Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

— Кавуєш?

В кухню зайшов Макс Фролов. Він любив підкрадатися і заставати зненацька. Фред довіряв йому, як собі. Після сімейних трагедій Фролови і Бернштейн мали доступ до помешкань один одного.

— Шшш…— Фред жестом вказав у напрямку гостьової.

— Ліна спить?

— Так.

Фред встав для подання руки.

— Вколов їй щось? 

— Накапав. Ніч була занадто шумною. 

— Сам як? Тримаєшся?

— Є кому тримати!

— Ти про Бога чи про Ліну?

— Про обох!

— Радий, що ти надумав їхати. Це — розумно!

— Думаю повернутися. Головне зараз Ліну вивезти. Ще й бабуся...

— Стоп! Вивезеш, а далі?

— В них є родичі на Західній Україні. Там  і пересидять.

— Дурниці мелеш, Фреде! Ти навирішував без неї. Все це схоже на те, що ти боїшся відповідальності!

— Я? Боюся?

— Так. Вивезти і покинути — хіба по-чоловічому?

— А цих поранених покинути — це по-людськи?

— Бери Лінку під бік, і хай перев'язки робить!

— Макс! Воно їй навіщо? Ти ж…— Фред осікся.

— Ідіотом я був!  Не повторюй моїх помилок! Бери батьківського сірого Форда. Я його заправив до повного ще як похорони Тетяни Іллівни були. Документи привіз Лінині. До речі, Яра не вклала твою перепустку. Тому тебе не пропустять туди, куди ти рвешся. Я так розумію, сумку з документами ти ще не дивився.

Фред аж впав на стілець.

Фролови все продумали. Знали, що він дійде до рішення про виїзд і зробили все, щоб не було шляху відступити.

— Фреде, Бог бачив у якій тісноті та праці ти жив стільки років! Думаю, це час, коли Він бажає випустити тебе на волю. 

Почути від Фролова такі речі було дивиною. Він ніколи не цікавився питаннями віри, а тут проповідує не гірше псалмопівця Давида та пророка Ісаї.

— Після загибелі Мелісси і Дані хотів покінчити життя самогубством. Знав, що у старого Бернштейна десь була отрута в сейфі. Коли я відкрив схованку, там лежала лише Біблія. От і читаю час від часу. — Макс  відповів на німе запитання Фреда.

Александр закусив губу. Дивувався все дужче і дужче. Дійсно, шляхи Господні недослідимі! Куди ж хоче провести його Бог?

— Слухай, Александр Фредерік Бернштейн. Донеси це і Ліні. Навів я справки про стару Дарченко, тепер Донську. Ще в п'ятницю вони виїхали до Росії. Тобто…

— Тобто що? — Фред починав закипати. Невиспана голова відмовлялася розв'язувати фроловські головоломки.

— Ліна поїхала до Наташки Радостєвої  в магазин на роботу.  А бабка та «Інтелігент» курс на Амросіївку взяли. Покинули небогу. Знайома ситуація, правда?

— Як ти кажеш? «Інтелігент»?

— Тобі не почулося. Чоловік старої Дарченко працював на Росію. Дивно, що кандидат філологічних наук, український філолог, крутий ідеолог-націоналіст…отаке. Короче кажучи,  кегебіст колишній, фсбешник нинішній.

— І що з ними?

— Не туди повернули…

— А куди?

Фред розумів, куди хилиться розмова.

 Фролов загадково усміхнувся і спокійно відповів:

— У пекло.