Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Але будь обережна, Мін-Мін. Якщо колись ти була моєю рятівницею, то тепер я маю право рятувати тебе, — тихо говорить він, ледь торкаючись своїм чолом мого.

Я поклала руки на його груди, відчуваючи під пальцями тепло його тіла, і ледь помітно провела ними вниз, розстебнувши перший ґудзик його сорочки. Відчуття цього дотику було настільки інтимним, що моє серце загальмувало, а потім знову почало битися швидше. Він дивився на мене, але його очі більше не мали того ж самовдоволеного блиску, який я звикла бачити. Натомість там була ніжність, важливість цього моменту. І це було схоже на якусь невимовну обіцянку.

Фелікс нахилився до мене, його дихання стало важчим. Я відчула його погляд, як він ковзає по моєму обличчю, а потім його губи торкнулися моїх — спочатку м'яко, але все більше, з глибокою потребою в близькості. Вони були спраглі, ніжні й вперті водночас, немов усе, що могло б нас розділяти, було знищено одним поцілунком.

Його руки ковзнули по моєму тілу, нахиляючи мене до себе все ближче. Піджак, який я зняла з нього, був кинутий на підлогу, і я на мить завагалася, але коли відчула, як він знову почав цілувати мою шию, нічого не залишалося, окрім того, щоб підкоритися цьому безмежному бажанню, яке між нами наростало.

Мої пальці вивільнилися з-під його сорочки, і я відчула його тепло на шкірі. З кожним рухом я все більше віддавалася цій хвилі, не думаючи про те, що могло бути або що може бути далі.

— Фелікс, — майже прошепотіла я, його ім’я стало для мене чимось більше, ніж просто словом.

Він зупинився, глянувши мені в очі, і я побачила в них те ж саме запитання, яке він поставив мені ще раніше. Він був готовий. І я також.

— Будь обережна, Міно, — його голос звучав ніжно, але з відтінком загрози, яка тільки більше розпалювала мою відвагу.

Тепер, коли його обійми стали ще сильнішими, я зрозуміла, що між нами вже не було місця для сумнівів. І коли його губи знайшли мої знову, все, що я могла робити — це віддатися йому повністю.

***

Ми лежали в його ліжку, тиша заповнювала простір навколо нас. Я почала розмірковувати, чи не пора йти, але він обвив мене своїми руками, наче намагався вберегти від цього рішення.

— Мені, мабуть... пора, — прошепотіла я, намагаючись піднятися.

Але Фелікс затримав мене, його ніс ніжно торкнувся моєї шиї. Тепло його дихання змусило мої плечі здригнутися, і я майже відчула, як мої слова застрягли в горлі.

— Не йди, — мовив він, його голос був м'яким, але наполегливим.

— Мені справді треба в пекарню, — я намагалася знову піднятися, але в його обіймах було важко опиратися.

— Чи може її хтось інший відчинити?

— Так... — відповіла, ковзаючи поглядом по його обличчю.

Фелікс нахилив голову, і його губи торкнулися мого вуха, тихо, але вкрай переконливо шепочучи:

— Тоді залишся... ще трішки. Хоч раз, просто дозволь собі бути тут.

Я завагалася, розглядаючи тіні на його обличчі, його щирий погляд, якого було достатньо, щоб мої сумніви танули, наче сніг на весняному сонці.

— Ти впевнений? — прошепотіла, злегка дражнячи його, і спробувала відвести погляд. Але його рука ковзнула під моє підборіддя, м’яко, але впевнено піднімаючи його, щоб я знову подивилася в його очі. Він ледь всміхнувся і, не відводячи погляду, раптом нахилився ближче, так що моє серце почало битись ще швидше.

— Я ніколи не був у чомусь так впевнений, як зараз, — прошепотів він, майже торкаючись губами моєї шкіри, так що від цього жару в мене виступили сироти по всьому тілу.

***

Через годину я все ж повернулася до реальності й вирушила до пекарні. Ліда вже відчинила її, як і обіцяла, тож турбуватись про запізнення не довелося. Фелікс, який запропонував(наполіг?) скуштувати щось солоденьке, йшов поряд зі мною. В ту мить, коли ми наближалися до входу, з пекарні вийшла жінка. Упевнена постать, риси її обличчя відразу пробудили спогади — це була та сама клієнтка, яка колись забула розрахуватися. Час минув, але її вродливе обличчя я запам'ятала добре.

— Феліксе, ось ти де, — сказала вона з легким подивом у голосі, змішаним з якимось невідомим підтекстом.

— Бабусю... — Фелікс, здавалося,  видавив із себе ці слова. — Що ви тут робите?

Бабуся? Ця жінка з витонченими рисами обличчя, у стильному дорогому костюмі, була бабусею Фелікса? 

— Мені потрібно поговорити з тобою, — її голос був холодним, майже непривітним, і в ту мить настрій змінився, як небо перед грозою.

— Ясмін, я тобі пізніше наберу, —  Фелікс обернувся до мене, дивлячись мені в очі, перш ніж піти з нею. 

Я спостерігала, як вони йдуть разом, і навіть на відстані їхні фігури видавали дві несумісні стихії: він, високий і нахабний, і вона — стримана, з відчуттям невидимої стіни навколо себе. Зайшла всередину пекарні, але дивне відчуття непокоїло мене, осідаючи важким туманом у душі. Ця зустріч була не випадковою.

Я машинально привіталася з колегами і попрямувала нагору, щоб переодягнутися. Зайшовши до кімнати, зняла шубу і збиралася вийняти з шафи робочий фартух, коли помітила щось під своїм письмовим столом. Білий конверт. Його край визирав з-під стола, і це здалося мені дивним — я не залишала нічого подібного тут.

Нагнулась, підняла конверт і уважно роздивилася. Мов у трансі, повільно розкрила його. Діставши аркуш, зупинилася, відчуваючи, як холод пробігає по шкірі. На папері, зі словами, що ледь укладалися в рими, було написано:

" Спершу натяк, ще не біда,
Але якщо це вдруге — вже справа серйозна.
Пора задуматись, час діяти,
Бо після нього прийде те, що змінити вже не можна.
Що це?

P.S. Це твоє друге попередження. Відійди в сторону, поки не пізно.