Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

Єва завмерла. Навіть Роня округлила очі.

– Що?

– Саме в той день. Я чекав, готувався. – Він гірко посміхнувся. – А потім побачив тебе у новинах.

Єва на секунду втратила дар мови. Потім вона нахилилася до нього і прошепотіла:

– Ти в курсі, що якщо це жарт, я тебе не пробачу?

Лука підняв брову.

– Так?

– Так. – Вона взяла його руку. – Але якщо ще раз спробуєш мене отак налякати...

– Це ти мене налякала! – він підняв руки.

– Ну, тоді ми квити. – Єва хитро посміхнулася.

Роня скривилася:

– Тобто ви тільки що визнали, що обоє психи, і вас це влаштовує?

Лука зітхнув, Єва посміхнулася, і всі троє розсміялися.

Але десь в глибині душі Лука вже почав щось планувати. В його очах з'явився знайомий блиск.

Якщо Єва вміє робити сюрпризи – він теж не промах.

Вечір стелився по місту, загортаючи його в оксамитовий серпанок сутінок. Лука, спостерігаючи за Євою, що сміялася над жартом Роні, відчув, як його серце охоплює тепло. Вона була поруч. Вона жива. Але він хотів зробити більше. Хотів, щоб цей момент запам’ятався їй на все життя. І тому, коли офіціант поставив перед Євою келих із вином, Лука непомітно кинув у нього кілька крапель снодійного.

Через кілька хвилин її пальці злегка ослабли на келиху, повіки затремтіли. Лука миттєво підхопив її, щоб вона не впала. Роня занепокоїлася:

– Що з нею?!

– Втомилася, – м’яко відповів він. – Я подбаю про неї.

Єва розплющила очі й одразу завмерла. Перед нею розкинувся ліс. Але не просто ліс – це було щось магічне. Повітря пахло сосновою хвоєю та свіжими квітами, а над землею танцювали сотні світлячків, освітлюючи доріжку, що тягнулася вперед. М’який мох під ногами здавався пухнастим килимом, а дерева, обвиті мерехтливими гірляндами, ніби шепотіли їй казку.

Єва повільно піднялася, відчуваючи, що на ній щось не те. Вона глянула вниз… і ахнула. Весільна сукня. Білосніжна, легка, з витонченим мереживом, що переливалося у світлі світлячків. На голові – вінок із ромашок.

– Це сон? – прошепотіла вона, торкаючись подолу сукні.

Але відповідь прийшла одразу – ліс дихав, світлячки рухалися, м’який вітерець торкався її шкіри. Все було надто реальним. І лише одна доріжка зі світлячків вела вперед.

З кожним кроком Єва зустрічала знайомі обличчя. Ось Лія, вбрана в довгу сукню феї, підморгує їй, простягаючи ромашку. Ось Влад у костюмі ельфа, схрестивши руки, шепоче: «Не відмовляйся!». Ось Роня з маленькими крильцями за спиною, сміється й підштовхує її вперед.

Серце шалено калатало, коли вона наблизилася до невеликого вівтаря, увитого квітами. Попереду стояв чоловік. Високий, у темному костюмі, з рудими кучерявими пасмами, що сяяли в світлі світлячків.

Він обернувся.

Лука.

Єва ледь не задихнулася від почуттів. Його очі, сині, як весняне небо, виблискували вогниками любові. Він зробив крок до неї, потім ще один… і опустився на одне коліно.

– Євелія Анісімова, – його голос був глибоким, насиченим емоціями. – П'ять років. П'ять довгих, нескінченних років я був привидом у цьому світі. Ти, мабуть, тисячу разів проклинала мене за зникнення, тисячу разів намагалася забути, але якби ти знала... Якби ти знала, що весь цей час, у найтемніший час, коли надія згасала, тільки одне тримало мене на плаву – думка про тебе.

Він узяв її за руку, ніжно притискаючи до своїх губ.

– Я повернувся. Я живий. І я перед тобою на колінах, не тому, що хочу прощення (хоча я хочу), а тому що це єдине місце, де я маю бути перед тобою в цей момент.

Єва відчула, як сльози обпікають її щоки.

– Ти знаєш, що після смерті в людини залишаються сім хвилин спогадів? Сім хвилин, коли все життя проноситься перед очима. Я хочу, щоб ці сім хвилин були лише про тебе. Я хочу, щоб тієї миті, коли мене не стане, я бачив твої очі, чув твій голос, відчував твої губи. Щоб кожну секунду мого життя було виправдано тим, що я любив тебе.

Лука зітхнув, опускаючи голову, а потім знову поглянув на неї, його очі блищали.

– Ти моє повітря, моя тиша і мій грім. Ти все, про що я мріяв. Я не ідеальний, але обіцяю, що буду поруч. Я повернувся, щоб ніколи більше не відпускати тебе. Чи станеш ти моєю дружиною? Чи станеш ти тим самим сенсом, з яким я проживу не лише це життя, а й свої останні сім хвилин?

Єва не могла більше чекати. Вона кинулася вперед і стиснула його обличчя в долонях.

– Так, – прошепотіла вона. – Так, Рудик, так!

Світлячки, ніби відчувши важливість моменту, злетіли в повітря, закрутилися у вирі світла. Позаду лунав радісний сміх друзів, Роня підстрибувала, а Лія витирала сльози.

Лука підняв її, закрутив у повітрі й м’яко поцілував у губи.

– Тепер офіційно, – усміхнувся він. – Ти моя.

І в цю мить все було ідеально.

Поле ромашок, ніч, ліс...

Єва взяла келих із лимонадом зі столику поручи, злегка покрутила його в руках і зробила ковток. Смак був терпкувато-солодкий, освіжаючий, справжній. Вона широко відкрила очі й здивовано подивилася на Луку.

– Це… не сон? – прошепотіла вона.

Лука нахилився до неї, його губи ледь торкнулися її вуха, і з притаманною йому хитринкою він прошепотів:

– Тепер офіційно.

Всі вибухнули оплесками. Роня підстрибувала на місці, хлопаючи в долоні. Друзі та родичі раділи, підкидали пелюстки ромашок у повітря.

Шпак урочисто підняв руки вгору:

– Офіційно оголошую вас чоловіком і дружиною! Тепер можна цілувати наречену, якщо, звісно, вона не проти.

Єва зі сміхом кивнула, і Лука, не вагаючись, підняв її на руки, обернувся з нею кілька разів і впився в її губи поцілунком, що викликав чергову хвилю овацій. Роня захоплено вигукнула:

– Ну нарешті!

Через кілька хвилин Єва наполягла на тому, щоб кинути букет нареченої. Вона обрала не той великий, що складався з ромашок, а менший, який стояв неподалік.