Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 79
Перейти на сторінку:

Але Мирося не журилась, бо заміж не спішила, у неї перед очима все стояло Марусине заміжжя…

– Таки краще самій бути, – до того, ще й чи не щодня торочила своє Маруся.

І я теж уже мовчала, нічим не дорікала своїм дівчатам, та й для чого?

Надію мала хоч на хлопців.


Грішка не захотів жити у селі, поїхав до Києва. І там знайшов собі гарну дівчину, Наталку. Уже думали женитись, як тут – забирають його в армію!

– Хоч би Наталка мене дочекалася! – журиться Гріша. – Як повернуся, зразу й зробимо весілля.

– Дочекається, чого ж не дочекатися, – кажу синові. – Де та Наталка ще знайде такого хлопця?

А Грішка мій і справді був гарний – високий, широкий в плечах, брови мав чорні, чуб буйний, кучерявий.

– Увесь у свого діда вдався! – бувало, каже Олександра. – Дивлюся я на твого Грішку і наче бачу свого батька.

Надіялася і чекала я на сина. Чекала свого жениха у Києві й Наталка.

А Грішка відслужив, скільки треба, і залишився у Луганську – прапорщиком!

Якось я отримала від нього листа. Але читати не вміла, то дала до рук Миросі.

– «Дорогая мама и родные мои сестренки, братец Иван, сообщаю вам о том, что я не могу сейчас приехать, так как женился. Но как только меня смогут отпустить, я приеду к вам вместе с молодой женой», – російською, прочитала голосно Мирося. А я так і сіла на підлогу!

– Мамо, це ще не все, – Мирося вийняла із конверта фотографію. – Тут ще карточка, дивіться!

Взяла я ту карточку до рук, підійшла з нею до вікна, роздивилась. На фотографії була молода дівчина – білява, усміхнена. А на звороті – знову букви.

– Прочитай, Миросю, – прошу. – Хто ж це вона така, ця дівчина?

– «А это я, Неля, ваша невестка. – читає Мирося. – Если нравлюсь, то смотрите. А нет, то что уже сделаешь!»

–  От і все весілля, – каже мені Ганя. – Оженився наш Грішка на якійсь кацапці.

– Сідай і відпиши йому, – кажу до Миросі. – Та гарно там попроси Грішу, щоб він безпремінно і якнайшвидше до нас приїхав!

– А ця дівчина?… – запитує мене Мирося.

– Ну з молодухою хай приїжджає, а як же вже без неї?!


І за місяць ми мали в хаті гості: приїхав мій син, привіз свою нову сім’ю – тещу, молоду жінку та ще й її брата!

– Боже! Это все ваш огород?! – вхопився невістчин брат за голову руками.

– Увесь наш, – хвалюся, горджусь собою. Показую: – Аж о-о-о-он до тих верб!

– Это какой-то ужас! Если бы у меня был такой огромный огород, я бы на тех вербах и повесился!

– ?…

Не знала, що йому й казати…

Сваха ж моя хотіла грати в карти. Вже й пообідали, а вона сидить, чекає.

Я не розумію, бо у нас у селі як? Нам нема коли сидіти! І мої дівчата, і я – тільки вийшли із-за столу, так зразу ж впрягаємось у роботу, та й бігаємо до ночі. Нам немає коли, то сваха цілий день сама сидить у хаті, сердиться.

А третього дня ще й збунтувалась:

– Я не понимаю, что вы за люди такие?! – ніяк не візьме вона до тямки, кричить. – У вас что, не найдется ни минуты свободного времени на своих гостей?! Вы нас что, совсем-совсем не уважаете, что ли?

І я теж не візьму до тями – що та сваха від мене хоче?! Бо я звикла жити по-іншому! Для мене полежати чи посидіти бодай одну годину без діла – та такого не могло бути!

І молодесенька невістка теж була, ніж ми, інакша.

– Ну, Гришенька, ну пойдем со мной на танцы? – усе канючить у мого сина, проситься. І я бачу, що вона така улеслива, як лисичка.

– Дивись, бо хлопці відіб’ють у тебе Нелю… – шепче Грішці за порогом Ганя. А Неля тим часом нагрітим гвіздочком підкручує над чолом світлі завиточки, красить губи помадою – одним словом, городська.

– Ні, Неля не така, – каже Гані Грішка. – Вона знаєш яка у мене!

– Знаю… – зітхає на ті слова Ганя. – Спить аж до обіду, а могла б хоч щось в хаті допомогти, он маємо роботи тої й роботи!.. А твоя ледача жінка або спить, або губи мастить. Теж іще мені… Постидалася б хоч людей!

– Тут у нас тільки робота та й робота, завжди була і буде.

1 ... 59 60 61 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"